Завантажити

пружності?
– Лисичко моя! Як з тобою гарно? як утішливо! Тільки з тобою. Яка незбагненність? що я тебе знайшов! Ти мене любиш?
– Авжеж? серце? – пестила вона пальцями його міленький чубчик? – люблю!
Надокучливий комар вперто дзижчав біля його дрібненького? схожого на жіноче? вуха й незрозуміло було? чи той прицілюється на вухо? чи на її білосніжні перса. Про всяк випадок вона відігнала нахабу дратівливим помахом.
– Тільки ти мене розумієш? – продовжував Валентин? – Тільки ти, єдина моя! Я цього вже просто не витримую! Я не хочу повертатись додому! Вона їсть мене живцем: нескінченні докори? приниження. Я й такий і сякий; і слизняк, і не мужчина. Ну скажи? скажи? хіба я не мужчина?
– Ти справжній мужчина! – заспокоїла його Лариса й хутким рухом вбила таки докучливого комара на його шиї.
– Ну от! А тій усе не так. І життя я їй занапастив? і доньку не виховую як слід? і зарплатня в мене маленька; а я ж – усе в сім’ю? все для них! І навчання доччине оплачую? й вона в мене ходить, як павичка? а однак не те. Знаєш? вона казала? що все про нас знає!
– Пусте!
– Еге ж? тобі. А я? Жонатий мужик? при посаді?
– Заспокойся? серце. Не думаю? що вона здійме бучу.
– Хтозна. Я її навіть трохи боюсь?
Кутики звабних Ларисиних вуст склалися в тоненький посміх.
– Не переймайся? серце? я з тобою.
До салону знову влетів комар і задзижчав? тепер уже в неї біля шиї.
– Еге ж? – їй здалося ніби Валентин тихенько хлипнув. – В Іванки свої справи – парубчаки он вже табунами топчуться біля під’їзду? я старію? І тільки ти? Лисичко? моя розрада. Тільки тобі можу звірити свою душу. Тільки тобі!
Почали збиратися.
– На ось? – він простягнув їй кілька купюр. – Купи що-небудь Юлечці.
– Ох? – вона зітхнула й вдячно торкнулася губами його щоки. – Дякую! Скільки дірок треба запхнути? І за квартиру не платила давно? й туфлі он уже розлазяться?
– Побачимо. Скоро може ще щось підкину? – Він сів за кермо. – Пора їхати – сутеніє. І ці комарі?

– Сутеніє? – промовив Олег. – Давай я тебе відвезу.
– А можна? я побуду ще?
– Має вернутися старий. Я б не хотів? Кролику? ми ж розлучаємось ненадовго!
– Не в тім річ. Просто не хочу йти в той барліг. Вдома таке обстановисько? Мене аж верне.
– А в чому справа?
– Холодна війна! Татусь розважається з любасками? а мамуня гризе його цілодобово й корчить заразом із себе королеву? яку відсторонили від трону. Все їй не так і всі не такі. Я б на місці батька сама від такої половини до потіпахи чкурнула? але нехай би залишався при цьому мужчиною! А то дрижить перед нею? виправдовується. Словом? персонажі одне одного варті. Уявляєш? якось вона зачинила його в ванній і заявила? що поки той не відмиється – не випустить! Від нього? мовляв? прошмандовкою тхне! І що ти думаєш – мився!
– Ну? тут? власне? я б її підтримав?
– І коли починають лаятись? то я для них ніби невидимець. Хоч би постидались? бридко! Хоч я й без мамуні знаю про ненькові „звитяги”. Що таке Макарівка – велике село. Хіба тут щось втаїш? Дякувати „добрим” людям? розказують. Змандрувала б звідси світ за очі! Взагалі? останнім часом почуваюсь там зайвою. Татусь? той упритул мене не помічає. А це ще й мама? Якось попросила в неї золоті сережки? не на зовсім – поносити, то такий ґвалт здійняла: „Я що? по-твоєму? вже нікому нецікава? я вже здохла? Що ж? зривайте з мене сережки? можете й золоту коронку видерти разом із зубом! А чого? я ж стара карга? яку тільки й тримають? аби прала та на кухні товклася! Набіса мені прикраси?” А я ж тільки на вечір хотіла!
– Бідненька. І все ж? час їхати.
– Добре, Олежку. Розумію?
Сьогодні вино було червоним. Він наливав його з химерної? обплетеної соломкою? пляшки. Густий темний напій чарував ароматом і важким? багатим відтінками? смаком.
– Знаєш? скільки коштує колба? – хизувався Олег. – Двадцять баксів!
Музичний центр співав нескінченну заколисуючу пісню іноземною мовою? було млосно й приємно. Хоч найприємніше чекало попереду?
Він знов відправляв її до ванної.
– Я приготувалася? вдома?
– Ні? Кролику? то не рахується. Ти ж знаєш? я люблю, щоб ти в мене була чистенька? Розумієш? особиста гігієна? Ну? я тобі потім розкажу.
І знову вона ширяла. В небі? що зветься блаженством. Злітала вгору? пірнала вниз? вищала від екстазу й повноти почуттів? впивалася губами й зубами в його міцне? жилаве? поросле рідкими чорними волосинками? парке тіло. Сьогодні було ще краще, ніж минулого разу. Щоразу це ставало все несамовитіше? щоразу відчуття робились розкішнішими, і вона смакувала їх? ніби оте густе запашне вино з заплетеної соломкою пляшки за двадцять баксів?


Солодкі спогади, переддипломна практика й перше розчарування.

Ірина додому не квапилась. Не хотілось бачити ні чоловіка? який ховає очі й белькоче щось про чергову нараду? семінар? чи наїзд

читати