Завантажити

самого себе. Він сам став іншим. Колишній боязкий? меланхолійний? закомплексований Ромка – там? а тут – рішучий? впевнений у собі – майже всесильний! От як воно, виявляється, просто! Слід було лише пірнути під вагонами! Вдячними очима Ромка дивився на товаришів. Вони? певно? відчували щось подібне.
Всі були збуджені? кожен прагнув щось сказати? вихлюпнути надмір емоцій назовні. Мовчазний Антон гарячково розказував щось Северинові. Тільки Букет якось на диво швидко зів’яв, опустив плечі:
– Ех, пацани, – промовив зажурено. А тоді махнув рукою, – до кого б його сьогодні гайнути? А? піду до Вітки! Ромко? то така тьолка – Афродіта, богиня! Дми й ти до своєї. Давай? вище кирпу!
Тим часом повз них повільно прокотився останній вагон потяга. Підбіг Корозія та хвацько привітав кожного з перемогою? ляснувши долонею в долоню. Він виглядав таким само збудженим? як і решта:
– Це що? я б теж зміг! Якби мені дозволили?
– Я ось тобі дозволю! – посварився пальцем Северин.
Ромка повертався додому втомлений і розбурханий водночас. Він уже знав? що робитиме завтра – піде до Іванки. І навіть знав? що їй скаже?


Деякі наслідки походів на базар і пірнання під вагонами.

У вихідний Ірина вибралась на базар. Чоловіка в такий день і до обіду з-під ковдри не витягнеш? Іванка, та навпаки? чкурнула кудись з самого досвітку. А торби з продуктами кому тягати? Їй? Ірині! Роздратування накочувалось хвилями. Підійшла з добре вже натовареними пакунками до ятки? де купувала зазвичай масло. Стояла? дивилася в широку спину покупця? що розмовляв з господарем ятки. Важкий пакунок відтягував руку? а високий плечистий чоловік з кучмою сивіючого волосся на голові, відходити не збирався. Ірина дратувалася все більше? врешті не витримала:
– Чоловіче? – легенько штовхнула незнайомця пакунком? – ви ж не сам на базарі!
Той озирнувся. Років під п’ятдесят. Мужнє? красиве обличчя. Легка іронічна посмішка.
– О? перепрошую!
І лише почувши голос? упізнала. Боже? це ж він... Її давнє дівоче кохання? її невимовний біль? її загублена, але не забута мрія! Отетеріла? мало пакунки з рук не впустила.
– Гришо?
– Ми знайомі? – пролунав той-таки іронічний голос і запитально злетіла вгору брова.
– Як же! Я Ірина? Ірка! Пам’ятає? те?
– Ірка? Ірка. Щось не згадаю... Господи? та Ірка ж! Так-так! Скільки літ! – погляд зробився зацікавленим? – А ти нічого, збереглась!
І від такого? не надто вишуканого? компліменту розгубилася? зашарілась? як старшокласниця.
– А ви… а ти? яким побитом до нас?
– Знаєш що? – торкнувся рукою до її оголеного ліктя? – А чи не відзначити нам нашу здибанку, як належиться давнім друзям? Дозволь? – підхопив пакунки? – поможу!
Гриша запросив її до кафе. Сиділи за столиком? нахилившись одне до одного й розмовляли про життя. Він пригощав вином? у неї злегка шелестіло в голові? від питва? а більше від близькості його. Відчувала себе затишно? вспокоєно та розказувала йому все так? наче то перед нею сидів рідний батько? який усе зрозуміє, втішить і розрадить. Розповідала про Валентина? про своє занапащене життя? про дорослу доньку? яка не звіряє більше мамі своїх таємниць; скаржилась на долю і на скороминущість жіночих літ. Гриша слухав уважно? співчував? хитав головою? підливав у склянку.
Розказував про себе:
– Де мене тільки? Іринко, не валандало! І телевізори кольорові на Польщу тягав? і дрантя турецьке в Одесу поромами доставляв? і фури? сигаретами забиті? з Молдавії приганяв – усе було! І цех був у мене? Іринко? макаронний? і меблевий цех був? ба навіть пельменний!
– А зараз?
– Зараз маю бізнес у Чехії – готель! Сюди в справах приїхав. Ненадовго.
– Власний готель?
– Ну! Хіба сумнівалась коли в моїх здібностях?
– Що ти!
– А пам’ятаєш? яким я був замолоду..?
Мить повагалась і? опустивши очі, спитала:
– Сім’я?..
– Сам? Іринко? сам. З моїм трибом життя заводити родину? Невсидливий я. Нудно мені на місці. Наче й літа вже? а все ніяк не вгамуюсь. А скажи? – Гриша підняв палець та націлив його у співрозмовницю? – хіба ми в цьому з тобою не схожі? Згадай?
Вертали в спогадах молоді роки? спільних знайомих. Ладна була просидіти з ним увесь день? але Гриша квапився по справах.
Він підвіз її до будинку розкішною чорною іномаркою. Цьомнув на прощання в щічку. Дивилась на нього відданими закоханими очима? які? здавалось? волали: „Не залишай мене? не залишай!” Певно, зглянувшись на той благальний погляд? взяв номер її телефону. Хоч вона? звісно? була переконана? що причина інша?

Ромка поклав собі хай там що? а змусити Іванку його вислухати. Навіть, якщо доведеться висадити двері квартири! Він не збирався вмовляти дівчину покинути свого нового бойфренда та повернутись до Ромки. Не планував розказувати? як йому без неї кепсько? як порожньо й незатишно. Не намірявся говорити? як мало не щодня? куди

читати