Завантажити

глумитись! Збиткувалися? як хотіли? а тоді Шило кинув ідею мене пофарбувати. Ну – волосся. Послали одного по фарбу? навіть грошей? гади? не пожаліли! За руки й за ноги мене держали? щоб не змився. Принесли краску? намочили мені голову в ставку? Я й плакав? і кусався? й страхав? а вони? козли? гиготять!
– То може хай би вже фарбували? не був би рудий?
– І ти туди? Хоча... я сперш сам таке скумекав – удавав, що опираюсь – аби вони не передумали. А як просік? що капосники зелену барву купили?
Від неприємних спогадів Корозія розхвилювався й рясне ластовиння на його щоках і кирпатому носі зарябіло ще виразніше, а подряпина аж палала.
– Словом? якби не нагодилися Северин з Букетом? та не відбили мене в Шила? – він знову сплюнув. – А ти кажеш? чого я за вами ходжу!
– Так? – погодився Ромка, – тобі нелегко. А це від кого?
Корозія обережно торкнувся роздряпини пальцем:
– Були діла...

– Він? – сказав Букет? котрий першим почув далекий хуткий постук товарняка. – Наш! – І усміхнувся посмішкою гурмана? який дочекався нарешті улюбленої страви.
Вони зістрибнули з рампи? пролізли попід непорушними составами й наблизились до колії? на яку мав заходити потяг.
Ромці здалося? що його шлунок стиснувся до розмірів курячого яйця? охолонувши при цьому до мінусової температури. Він нишком зиркав на обличчя товаришів: Северин видавався незворушним? голову тримав високо й лише неспокійні жовна видавали його хвилювання; Антон стояв? міцно стиснувши зуби? в його очах мерехтіли таємничі зелені блискітки; Букет покусував губу? але погляд його випромінював спокій з чималою дещицею виклику та нахабства. „Цікаво – подумав Ромка? – а який вираз обличчя в мене?”
– Не дрейф, – плеснув його по плечу Букет. – Перший раз не страшно? от підеш вдруге! – „Заспокоїв!”
Товарняк наближався?
? Вагони гуркотіли вже поряд. Рейки гнулись піл колесами. Вся колія видавалась нескінченно довгою? живою металевою гадючою двійнею. Северин тримав секундомір і шепотів щось? дивлячись то на стрілку? то на вагонні колеса. Ось він озирнувся на товаришів? хитнув головою та передав секундомір Ромці. Через гуркіт годі було щось почути? але з поруху його губів Ромка зрозумів: „Пішов!”
Северин зосередився? ліг поруч з рейкою і? підвівши догори голову? подивився вперед. Трохи звівся, підібгавши ноги? руки підвів під тулуб. Ромка відчував? як його проймає легкий нервовий дрож. Всі завмерли...
Щойно повз Северина важко прокотилась перша пара коліс чергового вагона? як він? наче стиснена пружина? вистрелив своїм тілом у бік потяга. І коли наступна колісна пара? вгинаючи рейку? прокотилась попри місце? де він щойно лежав? Северин був уже по інший бік рейки? під вагоном. Всі зітхнули з полегшенням. Северин обережно повернув голову до друзів і показав великого пальця.
Колеса продовжували грюкати на з’єднаннях. Під потягом Северин підповз до протилежної рейки й таким самим вивіреним рухом перекинув тіло на інший бік колії. Там він рвучко схопився на коліна та відсалютував собі переможним жестом руки: „Йес!”
Наступним рушив Антон. Його рухи були точними й раціональними? здавалося? хлопець виконує буденну роботу. Кидок? підготовка? знову кидок. За Антоном – Букет. Опинившись під потягом? він підбадьорливо помахав Ромці рукою: „Не дрейфи!” – Ромку? як новака, залишили наостанок, коли швидкість потяга? що заходив на станцію? знизиться до гранично безпечної.
Пора! – сказав собі Ромка. – Що ж? молодче? покажи? на що здатний! Він зайняв стартову позицію? зручно вперся ногою в шпалу й підвів погляд. Прямо на нього? втискуючи рейки зі шпалами в ґрунт? одне за одним котилися масивні лискучі колеса.
Саме так? – подумалось Ромці, – вони й чавучать – вперто й нещадно. Ну, чого вилежуєшся? Давай! Чи ти лежати прийшов? На тебе дивляться. – Хлопець ковтнув слину. – Не можеш? Уяви? що це війна й треба підвестися та кинутись в атаку. В атаку на твій страх. Ну, це ж як тоді, перед кабінетом стоматолога! І він метнувся через рейку?
Нічого. Живий-здоровий. Тільки потяг котиться тепер не поряд? а над ним. Ромка повернув голову вбік і зустрівся поглядом з Корозією. Той стояв оддалік, тримав чистий одяг вітрогонів. Уже досить споночіло? та було видно? що парубійко хвилюється. „Все в нормі!” – махнув Ромка хлопцеві та поволі посунувся до другої рейки. Северин? Букет й Антон стояли по інший бік мовчки. Згрупувався. Ось могутнє? вкрите з боків масним шаром глею? колесо з загрозливим шелестом прокотилось мимо і одразу – пружний кидок – вже подалі від рейки, в обійми друзів. Так? тепер він справді відчував їх друзями. По той бік колії захоплено підскакував Корозія. Вийшло!
– Ну що? – трусонув його за плечі Букет? – як враження?
А Ромка й не втямив одразу? що ж змінилося. На перший погляд – ніби нічого. Просто опинився по інший бік колії та замурзався? ото й усе. Але ні! Відчував? що стоїть не просто по інший бік колії? а ніби по інший бік

читати