Завантажити

однаково? хоч і держнавчання? а гроші треба. Гуртожиток? те, се. Хіба ні?
– Треба!
– Ото! Так що інститут для мене – мрія ідіота! Піти десь на роботу? а куди? Вантажником там чи що? мені не вільно – фізична праця! Навіть сторожем не беруть? не можна самого на ніч лишати – діабет! А ти знаєш? – Северин нахилився ближче до співрозмовника? його голос схрип? очі замерехтіли сірими відлисками, – знаєш? як це воно: почуватися зайвим? таким собі непідходящим подарунком – і викинуть шкода, й приткнути ніде?!
– Гальмуй? гальмуй? – спробував заспокоїти товариша Ромка? – не гони! Я тобі? повір? співчуваю? але? але до чого тут оті ваші приколи на мосту? Ми ж про це наче говорили.
– Про це? – Северин сьорбнув з пляшки. – Про саме. Просто не знаю як підвести. Розумієш? це щось ніби протест? бунт. Ні? скоріш? перевірка. Наша компанія – всі такі ж невдатники? як і я. От ми ніби перевіряємо? чи таки дійсно нікому не потрібні?
– Дитяча дурість!
– Можливо? – легко погодився Северин. – Але тут є ще один момент: ці витівки? вони ніби докидають сил? енергії. Віриш: перейдеш з одного боку на інший отак? розкинувши руки над прірвою? то світ на тому боці видається ніби іншим. Усе робиться наче дощем випране: незаймане, справдешнє, славне. І починаєш сподіватися на добро? й робишся здатним на вчинок? Згадай? яким я був у школі? А ось після такого екстріму? здається? скелі зрушив би? Щоправда? то ненадовго. Потім знов треба? Ну? як допінг?
– Але ж це до біса ризиковано! Один хиткий рух? дурнуватий випадок і – хана! Й кому про який допінг ти тоді розказуватимеш?!
– Насправді небезпека не така значна? як видається. Ми добре готуємось? проводимо тренування? прораховуємо кожен крок. Звісно? ризик залишається. Але це ж класно: перебороти свій страх? переступити через нього? як через шмарку драглисту жабу? довести? хоча б самому собі, що ти на щось здатен! Опісля почуваєшся людиною!
– А Корозія? Зовсім же шкет!
– У трюках він участі не бере. Так? прилип. Шкода пацана, йому через ту руду чуприну дістається. Та й сім’я в нього – не позаздриш – пиячки. Ну? – Северин зиркнув на годинника й підвівся? – загулявся з тобою. Я ж в аптеку ходив? по уколи для матері. Час.
– Слухай? – затримав однокласника Ромка, коли вони вже потисли один одному руки. – А можна, я й собі? спробую?
– Ти? Та в тебе ж ніби все в нормі? чи? – Ромка відвів очі вбік? – чи таки дівка? – Ромка видихнув. – Ну що ж? завтра отут? біля залвокзалу? о четвертій у нас здибанка. Підходь. – Северин осміхнувся. – Вітрогони тебе ждатимуть!
– Хто?
– Вітрогони. Це ми так звемося. Дитяча дурість? ге?
Ромка промовчав.

Вони сиділи на лавиці в чепурному доглянутому скверику біля вокзалу. Ромка трохи спізнився й на нього чекали.
– Це Ромка? – відрекомендував однокласника Северин. – Це Букет? – він тицьнув на невисокого меткого парубка з обличчям? яке мало б подобатись дівчатам? довге темне волосся юнака було перехоплено на потилиці в хвостик.
– Вітаю тебе? прибульцю! – усміхнувся Букет і простягнув руку.
– А це – Антон.
Такого ж? як і Букет? зросту, але кремезніший? білявий хлопець? з непевним потайним виразом у зелених очах? простяг руку? не зронивши й звуку.
– Ну й Корозія? – закінчив представляти друзів Северин. – Його ти знаєш. Оце й уся наша бригада.
– Ні? не вся! – заперечив Корозія? плескаючи своєю долонею в простягнуту для привітання Ромчину.
Із кишені він раптом видобув білу вертку мишку з крихітними червоними очицями? рожевими кінчиками вушок і писочком. Покрутившись на долоні? мишка вправно подерлася рукавом угору й? видряпавшись рудому на плече? заходилася порпатись у нього за коміром.
– Ой! – скрикнув Корозія з радісним усміхом. – Лоскотно!
– Це Блондин? – пояснив Букет? – наш талісман!
– Ну що? – мовив Северин? – метнемось? глянемо на місце.
Корозія посадовив мишку в кишеню й вони рушили на той бік станції. Северин з Антоном простували попереду? далі Ромка з Букетом? завершував процесію Корозія.
– Куриш? – спитав Букет.
– Курю.
– Слава Богу! А то досі я один тут потерпав між некурящих. Хіба Корозія коли втиху підтримає.
Ромка простягнув Букетові цигарку.
– Не зараз. Поділись краще? чого тебе до нас занесло?
– А хіба неодмінно має бути привід?
– Аякже! Вітрогони – це ж ніби гавань для підтоплених кораблів!
– Ну? – зітхнув Ромка? – причина особиста?
– Е ні? так не покотить! Ми тут? знаєш? секретів один від одного не тримаємо. Давай братуха? як казав професор студентові? котрий мовчав на іспиті: колись!
– Ну? власне? Подруга від мене пішла. До іншого?
– Тю-тю-тю? бідний хлопійко! Оце то горе! А хоч, я тебе з Лялькою зведу? То така гьорла – угль! Зразу про свою зрадливицю забудеш!
– Не хочу? – хмуро відказав Ромка.
– Ясно! – іронічно хмикнув Букет. – Любов!
– Ніфіга тобі не ясно! Якби ж

читати