Завантажити

чорнявочка не могла не викликати його захоплення та захвату. Пряме лискуче волосся виразно обрамляло ніби вирізьблене натхненним скульптором? обличчя з примхливими витонченими рисами? ледь примружені карі очі уважно й ледь нашорошено дивилися з-під рясних довгих вій. Трохи заширокі ніздрі загального враження не псували, а лише додавали якоїсь хлопчачої задирливості. На відміну від деяких ровесниць? дівчина не псувала себе карикатурними вихилясами буцімто дорослої й обтяженої життєвим досвідом дами.

Ромка закохався відразу. Щовечора він бігав до Іванки? виламуючи дорогою? в чиємусь садку на тихій завишневленій вулиці? по кілька важких кетягів бузку (вайлуватий кудлатий пес за парканом щоразу скаженів і захлинався на ланцюгу? але господар чомусь не виходив)? злітав з тим букетом до її квартири в дев’ятиповерхівці? дзвонив у двері, й вони сиділи потім біля будинку на лавиці? тинялись містом? ходили на дискотеку. Її мама? Ірина Сергіївна? гордівлива? гарна? в розквіті зрілої краси, жінка? щораз, передаючи доню до його рук? загадково попереджала: „Романе! Я покладаюсь на вашу порядність!” І він щоразу обіцяв поводитись порядно.
Ромка й не збирався порушувати обіцянку. Йому вистачало (принаймні спочатку) й запаморочливих поцілунків і пожадливих обіймів у тиші пашистих червневих сутінків? коли притискав її до себе щосили? хапкома обмацуючи пальцями тендітну дівочу спину та п’яніючи від невловимого запаху чи то літа? чи то її таємничих парфумів? чи просто юності, чи всього одразу...
Піти далі першою запропонувала Іванка. Якось вона познайомила хлопця зі своєю подругою? Галкою. Та вже встигла скуштувати заміжжя? але її легковажний суджений, надто швидко розчарувавшись у сімейному трибі життя? почав гуляти безпросвітно? тож Галці нічого не залишалось як розлучитись. Отак і лишилась їй у власність подарована на весілля квартира? „колишній” на житлоплощу не зазіхав? пригрівшись десь під боком у власниці? як ляпали? чималенького сільського особнячка.
Галка нічого не шкодувала для подруги і „все влаштувала”.
І була порожня, зі старанно завішеними вікнами? квартира, була тиха музика? була принесена ним пляшка „сему”? який вони щедро розводили „кока-колою”? були її сполохані й дражливі водночас очі і її сухий шепіт: „Ну? іди сюди...” Він марно вдавав досвідченого коханця? в нього довго нічого не виходило? але врешті таки вийшло, а потім вони лежали й курили (йому не подобалось? що вона курить? але Іванка на те не зважала) і тоді вона? видихаючи дим, та намагаючись утворити з нього кільце, сказала: „Ти хоч знаєш? як називається те? що ти оце щойно зробив? – І? не чекаючи? сама відповіла: – Дефлорація? от! ”
Потім вони зустрічалися знову й знову. Він дощенту обчухрав розкішний бузковий кущ? де за парканом заходився безсилою люттю великий кудлатий псяюха, він? як додому? заходив уже до її квартири? Ірина Сергіївна вже чомусь не усміхалася, правда, як перше? і на доньку поглядала якось дивно? ніби заздрісно, але його те не обходило.
Найкраща в світі дівчина належала йому. Ромці! Сором’язливому нерішучому? який і в школі пас задніх у стосунках з дівчатами? й після школи? власне... жодних успіхів... Та нащо йому якісь там успіхи в якихось там дівчат? коли в нього була Іванка! Що йому ще потрібно? Він піднісся над буденністю? міг усміхатися кожному стрічному? ладен був залізти й розцілувати того собацюру за парканом? котрий марно пильнував бузкового куща? він летів до знайомої дев’ятиповерхівки? як хрущ на манливе світло нічного ліхтаря? але...
Але якось в призначений час дівчини удома він не застав – Ірина Сергіївна пояснила? що Іванка пішла провідати хвору бабусю. Ромка чекав під будинком? але того вечора так і не дочекався. Наступного дня знову не пощастило – цього разу мама сказала? що донька недужа й не хоче нікого бачити. Ромка непокоївся? нервував? Ірина Сергіївна далі порогу його не пускала. Кілька днів він никав попід будинком? човгаючи кросівками об асфальт? похмурий і дратівливий? пожильці вже насторожено на нього косували? це дратувало хлопця ще більше? й нарешті він побачив її? але вийшла дівчина не з під’їзду...
Хамовита темно-зелена іномарка зупинилася в провулку? навпроти внутрішнього дворика дев’ятиповерхівки, й Іванка (його Іванка!) в щільних джинсиках і куценькому чорному топику вийшла з авто? мовила кілька слів водієві? махнула йому на прощання долонькою та безтурботною дитячою ходою? майже підстрибом? рушила до будинку. Хворою вона не виглядала.
Ромка остовпів.
Вона теж його побачила. На якусь мить спинилась? потім підійшла:
– Привіт! Ну от? слід було зразу тобі сказати? та якось... Словом? ми більше зустрічатись не будемо... І ти сюди, будь ласка, не ходи. Ти класний бой? але... – вона говорила й дивилася вбік.
– Але чому? – видобув він нарешті з пошерхлого горла.
– Чому? чому? – її голос дратувався. – Тому! Не допитуй мене? прошу? та ні в чім не звинувачуй! Давай залишимось друзями!
Вона обминула

читати