Завантажити

його, вкляклого? скам’янілого? і зайшла до під’їзду. Огидно скрипнули вхідні двері…
Кілька хвилин тому він почувався знервованим і неспокійним? але тепер той його стан видавався Ромці станом майже цілковитого щастя. Ну не бачив він дівчини кілька днів? може дійсно занедужала. А може Ірині Сергіївні він чимось не сподобався? може довідалась вона? що Ромка не дотримав слова й повівся з Іванкою „непорядно”. Він і в гадці не мав? що могло статися щось інше. Але саме воно й сталося.
Для хлопця перекинувся світ? змазались до невпізнанності барви. Власне? всі кольори змінились одним – чорним. З чорного неба лило чорні промені сліпучо-агатове сонце? день обернувся на ніч? заклопотаність змінилась відчаєм. Нікого не хотілось бачити. Провулками він рушив до річки? перескочив через іржаву колію? добру годину просидів над ставком? осторонь від кількох непорушних? наче якісь чудернацькі сфінкси? рибалок, сам такий же непорушний? як і вони. Випадковий перехожий навіть підійшов? поцікавився? чи клює. Тоді поволі посунув берегом до мостів...
Це було його перше кохання. Справжнє. Ну? коли не рахувати обов’язкового шкільного. Когось воно ощасливлює в другому класі? когось в шостому. Його трапилось у сьомому. Вони писали одне одному записочки й дарували листівки. Вона йому на двадцять третє лютого? а він їй на восьме березня. До речі? й тоді? в школі? Люда розлюбила його першою. Якось Ромчин сусід по парті? Андруй? приніс гітару і на перервах задавався перед усіма? як уміє брати акорди. З того часу Люда почала писати записочки Андруєві.
Але то було по-дитячому? смішно й наївно. А Іванка... З Іванкою було по-справжньому? по-дорослому? Очевидно вона вважала інакше.
„Ну чому світ такий неправдивий? – катувався хлопець? прихилившись до похиленого вербового стовбура. – І чому саме зі мною? Бо не маю нахабної зеленої іномарки? Впевнений на сто відсотків? що вона злегковажила мною заради тачки й тугого гаманця нового приятеля! То може не варто й побиватись? Махнути рукою й забути? ніби якусь походеньку?
Хіба мало на світі дівок! Але де гарантія? що й наступну мою подругу не зманить якийсь нахрапистий нащадок товстошийого татуся!? Та й де я її здибаю, іншу? Хіба знову йти до стоматологічного кабінету, зішкрібати в жменю всю свою звагу? Чи зберу? І на біса мені та „наступна”? Мені потрібна Іванка! Чого це я маю здаватись? Може легше розшукати її нового „бойфренда” й спробувати просто натовкти йому ряху? Але що це змінить в її ставленні до мене? Чи таки змінить?”
Хлопець не встиг відповісти собі на останнє питання? бо саме в цю мить Ромчину увагу привернула таємнича ватага? очолювана його колишнім однокласником; кілька парубків? що видерлись на міст і заходилися грати там у дивну й небезпечну забавку? яку найвірніше було б назвати грою зі смертю?


Шампанське та шоколадні цукерки.

У кількастах метрах від мостів? далі від станції? двома віадуками залізницю перетинає асфальтівка. Саме в той час? коли Ромка побачив таємничих еквілібристів? темно-червона „сімка” звернула з шосе? проїхала попід посадкою? що росла обіч залізниці? й зникла в гущавині. Водій (це був повнуватий, невиразного віку чоловік з невиразним круглястим обличчям? невиразним підборіддям? невиразними очима без вій і невиразним світленьким волоссям? яке не в змозі було вже приховати невеличку сором’язливу лисину) заглушив мотор і повернувся до супутниці? вродливої „породистої” жінки? лице якої псував хіба що надмір косметики? якою вона, либонь, відчайдушно силкувалася приховати ознаки того? що молодість минуща. Втім щедра природа й багате каштанове волосся зводило неприємні вікові ознаки до мінімуму.
Чоловік поклав пухкеньку руку на її плече? прихилив жінку до себе й поцілував. Вона пригорнулася до нього щільніше, і вони знов торкнулись одне одного губами.
Жінка задихала глибше? правою рукою вона обіймала чоловіка за шию? а лівою почала розстібати його сорочку. Той відсторонився:
– Зажди. Маємо ще час.
Він дістав з заднього сидіння пляшку „совєтського” шампанського й коробку шоколадних цукерок „ROSHEN”. З „бардачка” добув два одноразових пластикових стаканчика?
Вони пили шампанське та їли цукерки. Потім перейшли на заднє сидіння й по якихось хвилинах автомобіль почав тихо ритмічно погойдуватись. Порипував амортизатор, і те порипування на диво органічно вливалось у самозабутній спів птаства поміж густого гілля дерев? що утворювали собою призалізничну лісосмугу. Десь, за деревами, приглушено зашелестів рейками пасажирський?


Коньяк, біле вино й загроза споганити настрій.

Відверто кажучи? Олег на кіногероя не тягнув: огузкуватий? куцоногий? на кавунястій голові їжачок рясного смоляного волосся? дрібненькі рухливі темні очі? які ніколи не сміються? зовсім не грецький ніс. Відверто кажучи? зовнішністю Ромка побивав Олега беззаперечно? – цього Іванка й не збиралася від себе приховувати. Але ж, що там не кажи, а Олег при

читати