Завантажити

Розкинувши руки над прірвою

роман

Частина перша
Ромка


Забіякуватий коник та вмовкле птаство Стрийського парку.

Дівчинка малювала коника. Власне‚ їй байдуже було що малювати. Сьогодні на папері вже з’явилися рябенький собачка й чорне кошеня‚ побачені нею вранці за вікном‚ довге зелене авто‚ котре нудьгувало біля під’їзду‚ і вогка на вигляд ворона на всохлій гілці осокора; а ще русявенький хлопчик в помаранчевій вітрівочці‚ який кривуляв попід будинком на велосипеді‚ щоразу обминаючи довге авто клумбою. Їй кортіло намалювати ще золотаві лілії на тій клумбі‚ мереживо антен на іржавому даху сусіднього будинку‚ хруща‚ засушеного в сірниковій коробочці‚ й коника-стрибунця‚ що його вона спіймала учора в спориші за гаражами і потай від мами принесла додому. Зараз коник сидів у шухляді під перевернутою склянкою, і саме його дівчинка обрала як чергову натуру.
Вона видобула бранця зі склянкою і картонкою‚ в яку той учепився‚ й акуратно поставила на стіл. Але розглядати його так було незручно. Тоді дівчинка виклала з маминих книжок постамент і вже на нього помістила склянку з коником. Яскраво-смарагдова комаха впродовж усіх переміщень твердо сиділа на картонці, непривітна й нашорошена.
Перед малюванням дівчинка роздивилась її уважніше. Вирлаті очі‚ задерикувато випнуті колінця лапок, і схожі на неслухняне пасмо волосся вусики на маківці, робили коника схожим на дитсадківського бешкетника Льоньку‚ який‚ кумедно шепеляючи через дірку між зубів‚ дражнив дівчинку й боляче смикав за волосся.
Як добре‚ що більше не треба йти в дитсадок! Вовтузитись цілий день з отою дурноголовою дітлашнею! Змагатися за всілякі там совочки й відеречка! Нащо? Нащо їй подружки‚ яким треба давати свої іграшки‚ а вони даватимуть тобі потім свої‚ з якими неодмінно треба подовгу базікати‚ гаяти час? Адже час можна використати значно цікавіше й корисніше!
В садочку‚ правда‚ були уроки малювання‚ але так рідко! А дитині хотілося лиш одного – малювати! Будь-що‚ будь чим і будь на чому. Вона робила це фломастерами на шпалерах і олівцями на дверях‚ крейдою на кахляній підлозі в туалеті й маминою губною помадою на дзеркалі. А як чудово було малювати лаком для нігтів! До нього навіть пензлик особливий додавався!
Мама її сварила‚ мама на неї гнівалась‚ мама їй пояснювала. Але зарадити біді можна було одним – забезпечити дівчинку приладдям для малювання. Та пильнувати‚ аби воно не закінчилось несподівано. Зате коли всього було вдосталь‚ мама могла йти на роботу впевненою‚ що донька‚ залишена самою на цілий день, не нудьгуватиме. Зголоднівши, маленька малярка брала собі суп на плиті‚ молоко в холодильнику‚ і знову вмощувалась за стіл.
Спочатку мама робила спроби відволікти доньку від безупинного малювання‚ далі махнула рукою. А якось прийшла додому з тьотею Надею‚ а та‚ захоплена побаченим‚ заходилась давати дівчинці перші професійні уроки. Вона пояснила маленькій художниці‚ що таке експозиція, перспектива‚ пояснила значення ще бозна-скількох інших незрозумілих слів. Окрім балаканини, тьотя Надя показала‚ як правильно змішувати фарби‚ досягати бажаного кольору‚ відкрила кілька таємниць будови людського тіла та наостанок подарувала справжній професійний пензель.
Шістнадцять разів малювала дівчинка маму‚ поки справжня‚ жива мама не зойкнула захоплено‚ побачивши власний портрет‚ і не глянула на доньку очима, в яких бачилась повага, зачудування та навіть трішки остраху. Мама відібрала кілька найкращих робіт і кудись віднесла, потім вдоволено розповідала доньці про захват викликаний малюнками „там” і повідомила‚ що деякі з них відібрали для виставки.


Дівчинка ходила з мамою на ту виставку в будинок культури. Її малюнки в тоненьких рамочках висіли на стінах безлюдного фойє‚ а кілька дорослих дядечків і тітоньок (там була й тьотя Надя) вихваляли один поперед іншого її ранній талант‚ цілували дівча в щічку‚ а один дядечко навіть спитав‚ присівши навпочіпки‚ що їй потрібно, аби „живописати” ще ліпше? „Мені треба справжні художницькі фарби‚ щіточки‚ багато паперу‚ і...” – але дядечко вже підвівся‚ певно йому незручно було довго сидіти навпочіпки‚ і дорослі заговорили про щось своє. При цьому деякі дядечки більше уваги звертали не на дівчинку та її малюнки‚ а на маму. („ Бачила, як той плішивий на мене вирячався? – долинув згодом до дівчинки уривок маминої з тьотею Надею розмови. – Всі ті козли...”) Втім‚ мамі це здається‚ подобалось.
По деякому часі знов завітала тьотя Надя‚ дала дівчинці кілька цінних порад щодо малювання аквареллю і вони з мамою знову відбирали її роботи. Цього разу‚ як казала тьотя Надя‚ – в Київ. Маленькій художниці було байдуже‚ що станеться з її малюнками потім‚ їй просто подобалось малювати.
Дівчинка виписувала коника й думала про щербатого бешкетника Льоньку з

читати