Завантажити

вона просто стріла іншого пацана? простого? такого як я; звісно, воно б і то шкребло? а вже тут? ти б бачив: новий українець – тачка? бабки?
– Співчуваю? – Букет плеснув співрозмовника по плечу. – Слухай? а давай йому пику наклеплемо!
– Гадаєш поможе?
– Навряд! Моя тобі дармова порада – забудь! Ось побачиш – забудеш? і ще сам з себе сміятимешся. От? скажімо? в мене стосунки з дівками куди простіші. Головне – не начудити згарячу глупства.
– Приміром: не намагатися перейти поручнями через міст?
– Ну? міст – то інше. Хоча? як для кого.
– А ти чого переходив?
– Я? – Букет посерйознішав, зітхнув. – Давай мабуть таки закурю. Чого переходив? Знаєш... усе ж не через діваху. В мене їх було? тих дівах? Я тут? так би мовити? через фамільний гонор.
– Це ж як?
– Бач? який я патякало? І що на умі? те й на язиці. І старий в мене теж такий. Мав роботу? сім’ю утримував. Сина? мене себто? до КПІ на престижний факультет влаштував? на платне. До речі? помітив? що хороше довго не буває? І чим тобі краще? тим коротшим буває цей стан – філософія! От і в старого трапилась на роботі капость?
Він від Білої Церкви працював. Є там у них така фірма? „Група товаришів” називається. І відкрили вони в Макарівці цех, меблі клепали? ну й батько начальником був. А знайшлися авантюристи? які хотіли? щоб старий в обхід білоцерківських босів і? ясна річ? податкової ліву продукцію гнав. Вони й сировину давали? все. А ненько відмовився. „Я? – каже? – спати хочу спокійно і в такі ігриська не граю”. А ті пронози виявились до дідька впливовими – стулили на батька фальшивий компромат? буцімто він босів дурить? певно свого хотіли на батькове місце всунути. Ну боси з перевіркою сюди. Старий: „Бути не може? в мене все ляля!” А ті: „Ось бомаги!”
Ну? батько втямив? чиї вуха стирчать? та йому якби примовкнути? може справу б і зам’яли, порушень же ніяких не нарили. А він усе розказав? як було? як тиснули, прізвища назвав. А прізвища там – ого! От йому й шепнули: „ Йди? бо однаково робить не будеш!” І все? торба: здавай сину книжки в бібліотеку? пакуй валізи й – „гоу хоум”! Були перспективи? а зараз так? фахівець широкого профілю – холодильники ремонтую? пральники... Може для когось воно нічого? але ж я? плани малися, сказати б, трішки грандіозніші.
– Може, ще якось встаканиться?
– Якби ж то. Ті суціги моєму старому вовчого білета виписали й печатку ляпнули. Куди не потикнеться, скрізь: „Для вас нічого немає!” Добряче він їх розлютив!.. Та нічого? – спробував змінити тему Букет. – Хочеш? студентським анекдотом розсмішу?
Анекдоти Ромку не цікавили.
– Чуєш? а що в Антона? В нього якісь очі чудні.
– А ти не в курсі? Е? братухо? для Антона всі наші замороки – попіл. У Антошки? братику? СНІД!
– Та ти що? – аж спотикнувся Ромка.
– Ну? СНІД чи ВІЛ? як воно там? не знаю. Болячка поки що не прогресує? але то все питання часу.
Ошелешений Ромка не знаходив, що мовити.
– Кортить знати? як він його підчепив? – вгадав Букет. – Нудно і? я б навіть сказав? – буденно. Антон теж екс-студент. Общага? загульна братія? Якось він теліпав? що добезтями був тоді втелющився в симпатичну кияночку. А та вже на голочці сиділа. Ну й пригощала його? а він? розімлілий? усе брав? що вона підсовувала. Спочатку скуштував ганжу потім ширку? а тоді медогляд і? вбійчий діагноз? наче ковадлом по кумполяці. І все. Фініта. Вишпурнули за двадцять чотири години. Кажу ж: банально. Там, до речі, ще й удома не все в лад – він у батьків нерідний...
– А кияночка?
– А що кияночка? – Букет копнув носаком грудку. – Кияночки вже й на світі нема!
Поки балакали, вітрогони підійшли до рампи? спорудженої колись для розвантаження товарних вагонів.
– Ну от? – сказав Северин? – це можна вшкварити десь, хоч би й отут. По заході? коли досить споночіє? щоб не мозолити дарма чужі очі.
– Слід подбати про робочий одяг? – сказав Букет.
– Так? – згодився Северин. – А тренуватись почнемо зі стоячих вагонів. І добре було б доп’ясти секундомір.
– В мене є секундомір? – сказав Ромка? – але? перепрошую? чи дозволено мені нахабство дізнатись? про що? власне? мова?
– Хочемо спробувати пірнути під час руху під поїздом? – лагідно пояснив Северин.
„Господи! Що я тут роблю!?” – вжахнувся Ромка.
– Зможеш сказати своїй дівчині? – подав голос Антон? який досі мовчав? – що заради неї ти готовий кинутись під состав! Може подіяти. В принципі.


Шампанське, червоне вино та скарги на нещасливе життя.

Валентин виїхав з міста? перетнув шосе? пустив авто ґрунтовкою попід лісосмугою і за хвилину темно-червона “сімка” круто звернула в посадку? на добре знайому водієві галявину. Лариса сиділа поруч.
Вони пили шампанське, пригощались цукерками, потім звично перебрались на заднє сидіння?
Він пригорнув жінку до себе? прагнучи зашитися обличчям між її гарних грудей, які не втратили ще

читати