Завантажити

б не йшов? намагається пройти повз пам’ятний бузковий кущ за парканом? той, що був свідком найщасливіших миттєвостей Ромчиного життя, а нині відцвів? як і її до нього симпатія? хоча хлопець сподівався? що відцвіла вона таки не назавжди. Він просто хотів зробити Іванці пропозицію. Незвичну й цікаву. Наприклад? запросити на спектакль? ні? скоріше на кориду? де відважний матадор присвячує свою перемогу коханій. Певна річ? якщо відбудеться перемога?

Двері висаджувати не довелось. Їх відчинила сама Іванка? озирнувши Ромку неуважним, сонливим поглядом.
– А? це ти, Ромцю? – промовила втомлено. – Просила ж не приходити.
– Я ненадовго. Хочеш побачити щось цікаве?
– Що саме?
– Завтра? о пів на десяту вечора приїжджай із дружком на той бік станції? до рампи. Він мусить знати? де це. Приїжджай? буде класно? не пошкодуєш!
– І що ж воно буде за диво?
– Приїжджай? буде дуже цікаво. І він хай приїде. Хай не боїться – ніхто його не зачепить. Скажи? що прийдеш? бо нам треба підготуватись.
Дівчина знизала плечима.
– А все ж таки? що там буде?
– Це сюрприз! Пообіцяй, що приїдеш! Я ж нічого більше не прошу? тільки щоб ви приїхали! Обіцяєш?
– Ну добре? – вона посміхнулась? як всміхаються? аби відчепитись від напосідливого прохача. – Прикотимо.
– О пів на десяту! До завтра!
– І все ж..? – гукнула Іванка? коли він уже збігав східцями.
– Побачиш? як заради коханої людина кидається під поїзд! – вигукнув Ромка та докинув? згадавши Антона. – В принципі!

Гриша зателефонував наступного дня. Ірина підняла слухавку? зраділа? зашарілась. В кімнаті сидів Валентин? але що їй до Валентина, коли дзвонив ВІН!
– Доброго дня? Іринко! Чи не могли б ми зустрітися?
– Так... чого ж, я буду рада!
Валентин лише здивовано звів брови.
Авто чекало неподалік.
– Даруй? мусив би кудись запросити? та ніколи – цейтнот. А до тебе? Іринко? маю розмову. І розмову важливу.
– Слухаю? – промовила дещо спантеличено.
– Ти? як я розмислив? скажімо, м-м-м... не зовсім задоволена своїм теперішнім буттям. А що, коли отак: взять і відрізать! І почати нове життя! На новому місці? з нуля!
– Не розберу...
– Я тобі казав? що маю в Празі готель. Власне, я його лиш нещодавно придбав. Власне? процес оформлення ще триває. Навколо всі чужі. Конкуренти? рекетири... І жодної надійної людини поруч. Жодної! Ні на кого покластись? тямкуєш? Навколо самі заздрісники? шахраї та пролази! А мені так потрібна надійна людина. Своя? аби я міг довіритись їй стовідсотково! І я подумав? ти ж бухгалтер. Якби погодилась мені допомогти. Чеську вивчиш – то дрібня. В них? правда? документація? не така? як тут? але ти б швидко розібралась. Та ми б з тобою гори зрушили вдвох! Таких висот би досягли! Подумай!
Ірина була приголомшена. Чого завгодно вона чекала від Гриші? тільки не такої пропозиції.
– Але ж… Отак раптово? Робота? сім’я? Іванка… Все кинути?
– Подумай? Іринко! Перед тобою світ відкривається. Ну хіба це не шанс? Донька? Заробиш грошей і влаштуємо дівчину до кращого університету Європи! Висмикнеш її з цього вбогого хутора? покажеш Прагу? Париж? Амстердам! Та вона сама вклонятиметься потім за твій вибір! А чоловік? – Гриша делікатно помовчав. – Ну? це вже на твій розсуд...
– Навіть не знаю. Все це так галопом?
– Розумію? розумію. Не квапся? помисли? зваж. Але мисли? Іринко? швидше – скоро маю їхати.
– Я подумаю.
– Чудово! Іншого я від тебе й не чекав. Закордонного паспорта маєш?
– Маю.
Обіцяла подумати. Але що там думати? коли вона буде з ним! Він і вона. Боже? та задля цього Ірина не те що в Чехію – на Чукотку б піхом почумакувала? нехай би там навіть чекав на неї не готель? а холодний барак і полумисок табірної баланди!


Знов колеса, рейки... й потиск долоні.

Десь далеко за мостом? на якому Ромка вперше побачив вітрогонів? сідало сонце. Вони знову були тут. Стояли на рампі й чекали. Букет забавляв Корозію студентськими анекдотами? той? у свою чергу? грався з Блондином? Антон? думав про щось своє? дивлячись удалечінь? і сонце висвічувалося в його зелених очах злоповісним багрянцем. Северин з Ромкою балакали між собою.
– От ніколи не гадав? – казав Северин? – що наші відчайдушні й ідіотські по суті витівки можуть впливати на такі тонкі матерії? як дружбу між людьми? почуття між чоловіком і жінкою. Дивно влаштований світ: щоб довести щось людині? здавалося б: сідай і доводь. Словами! Так ні? треба кидатись під поїзд! Чи – з мосту в воду? чи – з зашморгом на шиї?
– Е? е! – урвав плин його думок Ромка. – Про який це ти зашморг?
– Та це я так? узагальнюю. Суть єдина: зовнішні прояви? ефектність? антураж. Це я не про тебе? це я взагалі. Хоча про тебе також? і про всіх нас також. Щоразу? кидаючись під поїзд? чи переходячи поручнями через міст? кожен з нас щось доводить. Собі? комусь.

читати