Завантажити

Дівчині? другові? ворогові? Так простіше? легше? наочніше. Аніж доводити словами. Словам не вірять. Давно вже ніхто не вірить словам. То в що ж вірити? У вчинки! Вчинок – ось єдина твердь в океані абстрактних понять: абстрактних подвигів? абстрактного героїзму? абстрактного кохання. Полюбив – доведи вчинком! Привези для коханої десять КамАЗів польових волошок? або піди та вбий того? хто не поступився їй місцем в автобусі!.. Так? вчинки теж бувають різними.
– Годі філософствувати? – Букет облишив Корозію та підійшов до Ромки й Северина. – Розбігаймося? кіна не буде! Вони забоялись!
Стрілки годинника наближались до десятої. І саме цієї хвилі з-за далекого закруту з’явилась зелена автівка.
– Їдуть! – вигукнув Корозія. Подряпина на його щоці зблякла, зате на підборідді свіжо буряковіло чималеньке садно.
Поки іномарка під’їжджала? Ромка встиг перевдягтися. Тим часом Олег хвацько викотив авто на рампу й загальмував у кількох кроках від хлопців. Побачивши ватагу з чотирьох дорослих молодиків? вилазити не поспішав. Сидів нашорошено? зиркаючи з-під лоба на вітрогонів. Натомість Іванка легковажно вистрибнула з автомобіля та зацікавлено розглядала незнайому компанію.
– Ну? то чим мене хотіли здивувати?
– Ходімо! – сказав Северин. – Швидко – ви спізнились. Скоро вже геть споночіє. Вилазь? ходімо! – махнув Олегові.
Той, схоже? вагався.
– Не бійся? – взявся заспокоїти його Корозія. – Тебе ніхто не вдарить!
Цього Олег? звісно? витримати не міг. Вийшов з авто? зліпив глузливу посмішечку:
– А я нікого й не боюсь. Нікого мені тут боятися!
Зіскочили з рампи на колії? пролізли попід кількома вагонами (Олег тихо кляв усе на світі? страшенно боячись замаститися) й зупинились перед ешелоном? що саме заходив на станцію. Злегка погойдувались вагони? на з’єднаннях рейок втомлено постукували колеса. Ромка підступив ближче до Олега та, злегка затинаючись від хвилювання, але голосно? щоб усі почули, промовив:
– Ось ця дівчина? – кивнув у бік Іванки? – заради неї я готовий на все! Іванко! В моїй кишені всього дві гривні. Я не маю крутої тачки й не можу повести тебе в кабак. Але я маю дещо інше! Те? чого не має він, і що не купиш за бакси. Наприклад? заради тебе я можу кинутись під поїзд. Хочеш? щоб я це зробив?
– Хочу! – В Іванчиних очах спалахнули пожадливі бісики. Таким вона Ромку ще не бачила. Агресивний? зухвалий?
Ромка зиркнув на Северина? той кивнув головою: „Нормально. Швидкість підходяща.” Зайняв висхідну позицію вздовж рейки? зручно вперся ногою в шпалу? підвів голову.
Знов нещадною тисячотонною масою на нього накочувались колеса. На мить забув про все: про Іванку? товаришів? Олега. Залишились тільки він і колеса? Згрупувався? дочекався зручної миті і вправним, знайомим вже, рухом спрямував тіло через рейку. Хтось голосно скрикнув (Іванка!). Не барився? одним порухом переповз до протилежної рейки? зосередився й? ось він уже на іншому боці. З самого початку вирішив пройти випробування до кінця? тому за кілька секунд знову перелетів через рейку й опинився під вагонами. Останній кидок – і він уже біля ніг глядачів.
Вітрогони зааплодували. Підвівся збуджений? захеканий? заряджений адреналіном. Скинув курточку спецівки, простягнув Олегові:
– А тепер ти!
– Що?
– На? зроби. Я ж зміг і ти зможеш! – Він вже не затинався, говорив твердо, нахабно.
– Я що? ненормальний?
– На? зроби. Будь мужчиною. Покажи дівчині? на що здатний!
– Ну, знаєте? – Олег нервово тер руки? мерзлякувато щулився. – Я в самогубці не наймався. Виставу закінчено? Ходімо Іванко. Ходімо ж!
А та їла Ромку очима. Це ж він? меланхолійний сором’язливий Ромка, ризикував життям заради неї! Це ж відбувалося насправді? не фокус? не вигадка! Ромка! Який він сміливий, відчайдушний та як він її кохає! Хіба Олег на таке спроможний? Ні, навіть за всі свої бабки Олег ТАКОГО не купить!
– Іванко! – знов гукнув її Олег. – Ну що ти стоїш як загіпнотизована! Ходімо. Більше нічого не буде!
– Спасибі! – вона простягнула Ромці долоню.
– О Боже! – вибухнув коротун. – Ти б його ще розцілувала! Компанія психів! Бригада самогубців! Чекай? зараз вони ще голови на рейки повкладають! Цирк! Браво! Я аплодую! Перепрошую? може ця вистава платна? Скільки я винен за квитки? Та ходімо ж! – він взяв Іванку за руку. – Чи ти хочеш остатися з самовбивцями? Бо я їду!
Вона якось нерішуче? невільно? пішла за Олегом. Озирнулась:
– Бувай? Ромцю…
Останній вагон товарняка? легенько похитуючись? прокотився повз вітрогонів і зупинився за кількадесят метрів від них? грюкнувши наостанок зчепом.
Вони стояли та мовчки дивились? як Іванка з Олегом ідуть, віддаляючись, попід ешелоном? що стояв на сусідній колії. Олег все ще тримав дівчину за руку. Вона пішла з ним? але саме вітрогони? і Ромка найперше? почувалися переможцями.
– А ми ж іще не показали їй Блондина! – нагадав про себе Корозія.

читати