Завантажити

вдарили по руках, старий дерюгу витрушує, колекціонер у гаманці порпається, з товмачем ґерґоче, а тоді той підходить та й каже: „В нашого іноземця якраз бакси скінчились, є самі фунти, і то сотки, чи не буде в вас здачі?” – „Вдома знайдеться!” – моргає старий. Підхопили вони брухту налигачем та й – додому. Відкопав батя панчоху, де збереження на „чорний” день приховані, ткнув перекладач старому ті фунти. „А здачі, – каже, – сто п’ять доларів, бо фунти за долар дорожчі.” Старого наче обмарило. Віддав зелені, лахманину, вхопив папірця й скакав по хаті підстрибом, аж доки сусід не прийшов. „Чого це, – каже, – Миколайовичу, килимок твій на узбіччі валяється, згубив, чи що?” – І показує старому ту рядюгу, що він „іноземцеві” продав! Ну, тут у батька мало напад не стався. Придивились до того папірця – дійсно, фунти, та якісь, чи то філіпінські, чи мадагаскарські; подзвонили в банк, а вони за курсом – копійки! Та їх і не міняють в нас! Що тут зчинилось! Там і досі така жалоба, наче небіжчик у хаті!
Посміялись...
– То що вирішуємо з трубою? – нагадав, відреготавшись, Ромка.
– Пішли, – скомандував Северин, – глянем на місці.
Поки слухали Букета, Блондин, наковтавшись чіпсів, безсоромно справив потребу прямо на стільницю й пошився до Корозії в кишеню – спати.

Северин лежав на канапі, дивився на екран телевізора й мріяв: „Видертися б на трубу та шугонути звідти на параплані! Летиш над містом, а внизу люди:
– А хто це там ширяє?
– Як хто – Северин! А ви гадали – інвалід, діабетик, ні на що не годний, нікому не потрібний. Ге, так думали? А він от, взяв і полетів! А ти спробуй, полети. Кебети не вистачить! А Северин…”
Тут до кімнати зайшов Валерка й відвернув старшого брата від казкових видінь в найнесприятливіший для себе момент:
– Сево!
– Що тобі?
– Ну скажи ти, врешті, цьому Тромбові, нехай відв’язне. Ходу не дає!
– Якому Тромбові?
– Якому-якому! Петя Тромб із дев’ятого класу. Я тобі вже сто разів казав! Доскіпується, чіпляється на кожному кроці. Те йому принеси, те зроби, а це вже до того скабанів – гроші вимагає. Зловить на вулиці: „Давай, – каже, – п’ятдесят копійок, тоді пущу!”
– Ну піди, пожалійся батькові. Взагалі, куди дивляться батьки?
– Які батьки? А старший брат на біса? За всіх он старші брати заступаються, і лиш за мене нікому. Що ти є, що тебе нема… Лежиш тут!
– Слухай, відвали! Вчись сам вирішувати свої проблеми!.. „Отже: летить Северин на параплані, а внизу люди. Може й Ксюта дивиться... Ні, не треба про Ксюту...”


Спирт, мальовничі краєвиди і недоречний джип.

– Золотко, збирайся. Зараз у салон – сьогодні ми запрошені на вечірку, до Яроша. – Грег виглядав енергійним і збудженим.
– До Яроша? Не показуй мені його!
Після Грегової „непристойної пропозиції” вони таки помирились. Грег стояв навколішки, благав, навіть витиснув скупу чоловічу сльозу. Ірина зглянулась.
– Ну, Іриночко, треба. Ми ж компаньйони. Побачиш його заміську „хатинку”, познайомишся з інтелігентними людьми. Буде класно, старий капосник – мастак влаштовувати оргії!
– Які ще оргії?
– Та жартую. Просто буде весело, повір мені!
– Ти що, випив?
– Ага! – Грег реготнув. – Каміл привіз проби спирту на дегустацію – довелось сьорбнути!
– І як їхатимеш?
– А-а, – хіба вперше? Веселіше, золотко, веселіше. Ну звідки цей занепадницький настрій!

Авто мчало заміським шосе. Ірина байдуже розглядала веселенькі доглянуті лани, охайні, наче вичесані гребенем, переліски, потішні пришляхові ресторанчики. Після конфлікту з Грегом вона не почувалася ані захищеною ні щасливою. Вони помирились, але...
„Ну добре – шкреблися в грудях незатишні думки, – закордон, Прага, Європа... А що далі? Оцей його чортів напівкримінальний бізнес... Не подобається воно мені. Все уявлялося зовсім інакшим. Де обіцяна робота, де мій заробіток, коли зможу забрати Іванку? Хто я при Грегові? Дружина? – Ні. Утриманка?”
– Як твої успіхи з Блаженою? – поцікавився Грег. – Мову вчиш?
– Та вчу. Хоча оці їхні дурнуваті приголосні...
– Вимовою не переймайся. Головне, аби розбирала письмо. Ех, Іринко, ось заходимось ми з тобою біля роботи й того поганця Яроша... Якби ти ще була погодилась... Все-все, мовчу! – Ірина метнула на нього вбивчий погляд.
– Краще розкажи про гостей. А то блудитиму там, як біла ворона.
– О, ще той контингент! – знов пожвавішав Грег. – Побачиш Ярошевих любасок, в нього їх дві, чи може три, біс його зна!
– Боже!
– А ти думала! Познайомишся з його братом. Уявляєш, він циркач, фокусник! Має припхатися один француз, Олів’є. З тим не дуже – враз кумпола закрутить. Ну хто ще? Остап буде напевно. Крутий тип – всі його бояться, але ж і потрібний, бестія!
– Що, наш?
– Землячок. Ще за Горбачова сюди прибився, коріння пустив. Зараз мережу притонів тримає; тут, у чехів, та в Фатерлянді. Козеняток своїх під таких

читати