
Електронна бібліотека/Проза
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
чорного краму, а череп і кості намалюємо фарбою.
Випивка, як умова. Нашого цвіту по всьому світу.
Отямилась вона в невеличкій кімнатці, скорше закомірку. Її знов плескав по щоці „сервант”.
– Поки не відпрацюєш боргу, – мовив він понуро, обережно погладжуючи ушкрябину на щоці, – звідси не видерешся! І слідкуй за зовнішністю – що краще приваблюватимеш клієнтів, то швидше вичухмаришся. Ну, й на себе мусиш заробляти. Плюс відшкодування, – він ще раз торкнувся подряпини, – за моральний збиток. Хавло тобі приноситимуть. І не мрій втекти – за дверима Анаша.
Він вийшов, клацнувши на прощання замком.
– І випивку! – простогнала Ірина наздогін. – Нехай приносять випивку, інакше я одурію!
Від електрошоку в неї все ще боліла голова, але синців на тілі не було. Як не пручалась, як не дряпалась – її не били, остерігались попсувати товарний вигляд. Втім, їй було байдуже. Нехай би навіть затовкли до смерті, зробили інвалідкою – байдуже. Так було б навіть краще, муки б одразу скінчились, а зараз… вони тільки попереду. Та їй справді байдуже. Головне, щоб дозволили пити. Аби тільки приносили чим більше…
З наступного дня почали приходити клієнти. Всі, як один, лисуваті, коротконогі, пухкощокі. В кожного акуратне, кругленьке як кавун, черевце. Хтиві очиці починали пожадливо обмацувати жінку, щойно за ними зачинялися двері. Приносили пійло, частували. А потім кректали, стогнали, пихкали, ніби на останньому видиху й Ірина все боялась, що котрийсь умре прямо в ліжку.
Потім клієнт ішов, а вона лежала на зіжмаканому, замащеному спермою простирадлі, скоцюрбившись, підібгавши коліна до підборіддя. Підлогу прикрашали порожні пляшки з-під „російської”, недопалки й використані презервативи.
– Донечко, Іваночко, як ти там? Чи все в тебе гаразд, чи не хвора, не голодна? Чи не прокляла ти досі свою легкодумну матір? Господи! Яка я була дурна! Іваночко, якби мені тільки вернутись! Я тобі так заборгувала! Чому не можна повернути час назад?! Я пройшла б повз того високого плечистого мугиря на базарі й не озвалася б до нього, не впізнала, я б взагалі не пішла того дня на базар!
Цей клієнт прийшов удруге. Тупав непевно на порозі, розводячи безпорадно куценькими ручками і враз заговорив щирою українською мовою:
– Я перепрошую, пані Ірено. Тоді, гм… минулого разу… ви видались мені такою... гм, як моя, даруйте, покійна Наталочка, Я знаю, що ви з України, от. Я бачите теж… українець. Вже давно тут живу, Ще Брежнєв мене депортував. Тоді це називалось: „видворіть із страни!” От. Ви дозволите, я сяду? Дякую. Так кортить поспілкуватися з земляками!
– Хіба тут мало хохлів? – хмуро відповіла Ірина, прицінюючись до землякової кишені: чи не приніс бутельки.
– Так, українці є. Але ці нові, заробітчани, що я їх, перепрошую от, за полу хапатиму на хіднику? А стара еміграція, ті мене не приймають. О, я забув відрекомендуватись! – схопився земляк. – Пан Міхал, прошу, себто, по-українськи – Михайло, от. Я, знаєте, замолоду належав до дисидентського плину. Київський університет, знаєте, гніздо націоналізму… До самвидаву шкрябав, друкували дещо за кордоном. Ну, а потім „контора” мене й притисла, от. Я б усе витримав, я тоді сильним був. Але мав уже дружину, от і кохана моя, Наталочка, заслабувала. Дуже лихою й рідкісною хворобою. Оцим вони мене й узяли. Пообіцяли вилікувати, пообіцяли найкращих лікарів. А вона вже вмирала. Ну, я й погодився – підписав папери про співробітництво, довелося їм дещо розказати. Таки правда, підлікували мою Наталочку, ну, я з радощів і написав на захід про ганебні кегебістські штучки, покаявся перед товаришами, все виклав, як було. От совдепи мене удвох із дружиною й „видворили”. Вона вже тут, на заході, в Мюнхені відійшла, ніщо не допомогло, от. А еміграція мене не прийняла. Я, мовляв, „заплямований”. Отак і живу сам, чужий для тих і для інших. Спочатку в Мюнхені, а це кілька років тому в Прагу переїхав. Перукарню тримаю, неподалік тут – на Гуситській, от.
– Ну й чим же я можу вам пособити, пане Міхал? Чи ви, як співвітчизник, сподіваєтесь на знижку? То ціни тут встановлюю не я.
– О, перепрошую, пані Ірено, нащо ви так? Я власне… в мене до вас пропозиція, точніше – просьба. Чи не погодилися б ви зі мною, м-м, заспівати?
– Що?
– Еге ж – заспівати! Я знаєте, так стужився за нашою піснею, от. Як виводили ми колись з Наталочкою, а ви чимось на неї схожі та й голос ваш... А Наталочка моя співала – чисто Петрусенко! Мені від вас нічого не треба, тільки поспівати разом. Тихенько…
– А ви зв’язки промочити не принесли, перед співом?
– О! То прошу! – пан Міхал видобув з кишені плескату пляшечку. – Коньяк!
– Що ж, – усміхнулась (вперше за хтозна-скільки днів) Ірина, відсьорбнувши добрячий ковток з горлечка. – Ноу проблем! Чом би й не заспівати!
– Давайте, прошу пані, оцієї, дуже ми її з Наталочкою любили – старовинна чумацька пісня, от:
Ой у полі три
Останні події
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
- 11.03.2025|11:19Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
- 11.03.2025|11:02“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
- 10.03.2025|16:33Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
- 07.03.2025|16:12Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
- 05.03.2025|09:51Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»