Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

чорного краму, а череп і кості намалюємо фарбою.


Випивка, як умова. Нашого цвіту по всьому світу.

Отямилась вона в невеличкій кімнатці, скорше закомірку. Її знов плескав по щоці „сервант”.
– Поки не відпрацюєш боргу, – мовив він понуро, обережно погладжуючи ушкрябину на щоці, – звідси не видерешся! І слідкуй за зовнішністю – що краще приваблюватимеш клієнтів, то швидше вичухмаришся. Ну, й на себе мусиш заробляти. Плюс відшкодування, – він ще раз торкнувся подряпини, – за моральний збиток. Хавло тобі приноситимуть. І не мрій втекти – за дверима Анаша.
Він вийшов, клацнувши на прощання замком.
– І випивку! – простогнала Ірина наздогін. – Нехай приносять випивку, інакше я одурію!
Від електрошоку в неї все ще боліла голова, але синців на тілі не було. Як не пручалась, як не дряпалась – її не били, остерігались попсувати товарний вигляд. Втім, їй було байдуже. Нехай би навіть затовкли до смерті, зробили інвалідкою – байдуже. Так було б навіть краще, муки б одразу скінчились, а зараз… вони тільки попереду. Та їй справді байдуже. Головне, щоб дозволили пити. Аби тільки приносили чим більше…
З наступного дня почали приходити клієнти. Всі, як один, лисуваті, коротконогі, пухкощокі. В кожного акуратне, кругленьке як кавун, черевце. Хтиві очиці починали пожадливо обмацувати жінку, щойно за ними зачинялися двері. Приносили пійло, частували. А потім кректали, стогнали, пихкали, ніби на останньому видиху й Ірина все боялась, що котрийсь умре прямо в ліжку.
Потім клієнт ішов, а вона лежала на зіжмаканому, замащеному спермою простирадлі, скоцюрбившись, підібгавши коліна до підборіддя. Підлогу прикрашали порожні пляшки з-під „російської”, недопалки й використані презервативи.
– Донечко, Іваночко, як ти там? Чи все в тебе гаразд, чи не хвора, не голодна? Чи не прокляла ти досі свою легкодумну матір? Господи! Яка я була дурна! Іваночко, якби мені тільки вернутись! Я тобі так заборгувала! Чому не можна повернути час назад?! Я пройшла б повз того високого плечистого мугиря на базарі й не озвалася б до нього, не впізнала, я б взагалі не пішла того дня на базар!
Цей клієнт прийшов удруге. Тупав непевно на порозі, розводячи безпорадно куценькими ручками і враз заговорив щирою українською мовою:
– Я перепрошую, пані Ірено. Тоді, гм… минулого разу… ви видались мені такою... гм, як моя, даруйте, покійна Наталочка, Я знаю, що ви з України, от. Я бачите теж… українець. Вже давно тут живу, Ще Брежнєв мене депортував. Тоді це називалось: „видворіть із страни!” От. Ви дозволите, я сяду? Дякую. Так кортить поспілкуватися з земляками!
– Хіба тут мало хохлів? – хмуро відповіла Ірина, прицінюючись до землякової кишені: чи не приніс бутельки.
– Так, українці є. Але ці нові, заробітчани, що я їх, перепрошую от, за полу хапатиму на хіднику? А стара еміграція, ті мене не приймають. О, я забув відрекомендуватись! – схопився земляк. – Пан Міхал, прошу, себто, по-українськи – Михайло, от. Я, знаєте, замолоду належав до дисидентського плину. Київський університет, знаєте, гніздо націоналізму… До самвидаву шкрябав, друкували дещо за кордоном. Ну, а потім „контора” мене й притисла, от. Я б усе витримав, я тоді сильним був. Але мав уже дружину, от і кохана моя, Наталочка, заслабувала. Дуже лихою й рідкісною хворобою. Оцим вони мене й узяли. Пообіцяли вилікувати, пообіцяли найкращих лікарів. А вона вже вмирала. Ну, я й погодився – підписав папери про співробітництво, довелося їм дещо розказати. Таки правда, підлікували мою Наталочку, ну, я з радощів і написав на захід про ганебні кегебістські штучки, покаявся перед товаришами, все виклав, як було. От совдепи мене удвох із дружиною й „видворили”. Вона вже тут, на заході, в Мюнхені відійшла, ніщо не допомогло, от. А еміграція мене не прийняла. Я, мовляв, „заплямований”. Отак і живу сам, чужий для тих і для інших. Спочатку в Мюнхені, а це кілька років тому в Прагу переїхав. Перукарню тримаю, неподалік тут – на Гуситській, от.
– Ну й чим же я можу вам пособити, пане Міхал? Чи ви, як співвітчизник, сподіваєтесь на знижку? То ціни тут встановлюю не я.
– О, перепрошую, пані Ірено, нащо ви так? Я власне… в мене до вас пропозиція, точніше – просьба. Чи не погодилися б ви зі мною, м-м, заспівати?
– Що?
– Еге ж – заспівати! Я знаєте, так стужився за нашою піснею, от. Як виводили ми колись з Наталочкою, а ви чимось на неї схожі та й голос ваш... А Наталочка моя співала – чисто Петрусенко! Мені від вас нічого не треба, тільки поспівати разом. Тихенько…
– А ви зв’язки промочити не принесли, перед співом?
– О! То прошу! – пан Міхал видобув з кишені плескату пляшечку. – Коньяк!
– Що ж, – усміхнулась (вперше за хтозна-скільки днів) Ірина, відсьорбнувши добрячий ковток з горлечка. – Ноу проблем! Чом би й не заспівати!
– Давайте, прошу пані, оцієї, дуже ми її з Наталочкою любили – старовинна чумацька пісня, от:
Ой у полі три

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери