
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
на іншому – змарнілим, ніби виснаженим недугою.
Пожмаканий папір аркуш за аркушем летів під стіл, аж ось, нарешті, вона піймала той єдино потрібний штрих, ту рису, яка розставляла все по своїх місцях. Гордівлива, граційна тварина ніби ось-ось мала ринути з місця навздогін за якоюсь антилопою, так грали, наче аж дрижали, м’язи на її пружному тілі. Вийшло! Тепер слід було спокійно відтворити вдалу знахідку на чистому аркуші, але… папір закінчився. Дівчинка аж не повірила власним очам. Як це, в неї ж завжди лежав під рукою стосик паперу?! Зазирнула нетерпляче до шухляди, під стіл. Нема! А рука аж тремтіла від бажання зафіксувати, витворити знайдену подобу. Негайно! Поки вона не зникла, поки пальці не забули той порух! А під рукою нічого… І лише білі шпалери навколо. Свіженькі, незаймані...
Гепард вийшов прегарним. І місця зайняв зовсім небагато – від столика до шафи, а як мама її потім лаяла! Ніколи ще маленька художниця не бачила її такою.
Увечері дівчинка лежала в ліжечку й плакала. Мама її покарала. Найжорстокіше, як тільки могла – відібрала олівці. Ще й завбачливо заховала губну помаду, туш для повік і лак для нігтів. Нехай би вона краще її набила, залишила без вечері, замкнула в туалеті, що завгодно, тільки не це! Коли перед сном дівчинка чистила зуби, не втрималась і на дзеркалі ванної намалювала зубною пастою потворного довгокосого бісика в спідниці. А коли вже засинала, тихо схлипуючи, скрутившись під ковдрою крихітним калачиком, то все водила пальчиком по простирадлу – малювала.
А тоді дівчинка побачила сон. Ніби стоїть вона посеред просторого фойє будинку культури, куди ходила з мамою на власну виставку, але стоїть сама, без мами. Й раптом підходить до неї висока золотокоса та блакитноока жінка, точніше, доросла дівчина. „Ти хто?” – питає дівчинка. „Фея” – відповідає та. „Справжня?” – „Справжня. Скажи, що ти хочеш?” „Я? Я… – дівчинка аж захлинається. – Я хочу малювати!” – „Малюй!” – фея веде широким рухом навколо й всі стіни фойє вкриваються ніби картинами в рамках: меншими, більшими, просто велетенськими, всі білі, чисті, до них іще не торкався ані олівець, ні пензель. Дівчинка в захваті: „А чим мені малювати?” – „А хіба не бачиш?” І справді, дивиться дівчинка – довгий предовгий стіл через усе фойє, а на столі палітри, пензлі, фарби! Справжні, художницькі. „Це чиє?” – з трепетанням питає дівчинка. – „Твоє!” – сміється фея. – „А можна, я заберу все це додому?” – „Ні, – каже фея, – як тільки ти винесеш щось за поріг, воно перетвориться на пісок і витече в тебе між пальчиками!” – „Але я звикла малювати вдома!” – „Ні, ти малюватимеш тут… тут… тут…”
Висока суха жінка в чорному жалобному вбранні сиділа в кутку, невідривно дивлячись у вікно. Вже споночіло й надворі нічого не було видно, лише пролітали час від часу повз вагон жовті вервечки пристанційних ліхтарів та мерехтіли, то далі то ближче, вечірні вогники прилеглих до залізниці сіл і містечок. Жінка в чорному не розмовляла з сусідами, не шаруділа пакунками, розгортаючи їжу, взагалі майже не рухалась.
Вона не кинулась сторчака. Витримала паузу. Добре зважила. Зважилась... Вона їхала до маленької художниці. Не знаючи, в яких та живе умовах, хто її батьки, чи має братиків і сестричок. Вона не відала про дівчинку нічого. Тільки адресу. Але була цілковито спокійна. Вона повинна ЦЕ зробити й була впевнена, що зробить. Як? То з’ясується на місці, за обставинами.
Шприц, холодильник і живчик на скроні.
– Ти Тромба знаєш? – спитав Северин Корозію. Обличчя того, на диво, не мало жодної свіжої подряпини, ані іншої якої відзнаки.
– Хто ж його не зна!
– Покажеш!
Цибатого, схожого на впхнутого в штани чорногуза, Тромба Северин знайшов біля його будинку. Тромб з приятелем сиділи на лавці й розважалися тим, що коментували зовнішність перехожих:
– Диви, диви, губа як у верблюда! Ги-ги-ги!
Северин підійшов. Тромб окинув хлопця байдужим поглядом і цвіркнув зневажливо крізь зуби.
– Ти Тромб?
– Ну я.
– Ще раз зачепиш мого брата, Валерку – пожалієш! Зафіксував?
– Ой-ой-ой! А що, може битимеш? – зобразив удаваний переляк Тромб.
– Оце ще, руки паскудитиму! Ось, диви! – Северин дістав з кишені шприц-ручку для інсулінових ін’єкцій. – Бачиш? Підійду ззаду, зроблю укол тринітропентопропінолу й решту життя проведеш у дурці, будеш до всіх усміхатися та какати в памперси!
Тромбів приятель, який напівлежав до цього, розвалившись на всю лавку, раптом заквапився:
– Піду. Мати загадувала прибрати в квартирі…
– Втямкував?
Не зводячи очей зі шприца, Тромб судомно ковтнув слину:
– Втямкував.
– Дивись…
– Ну от, – задоволено потер руки Букет, – фуричить як будильник „Янтар”! Можете не сумніватись, даю рік гарантії.
Господар був задоволений:
– Так, так! А то воно без холодильника ніяк!
У хлопця ще трохи боліла врятована альпіністським шоломом голова, а загалом він почувався чудово.
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва