Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

вас доручив нашій дружній опіці. Ну, чого ж ви?
Тривожно бухнуло в скронях: „Щось воно... Чому сам Грег нічого не сказав? Утім, не вб’ють же вони мене, справді!” Хвильку повагавшись, сіла. У вантажне відділення. Поруч, на низеньку жорстку лавку, гепнувся „сервант”.
Їхали довго. Принаймні, так їй здалося. Нарешті автівка спинилась, знадвору відчинили двері:
– Виходь! – Біля дверей стояв схожий на її супроводжувача, хоча й не такий масивний, чоловік, чомусь в лижній шапочці-„півнику”. Навколо пітьма. Чоловіка освітлювало лише дратівливо-вишневе сяйво ліхтарів фургончика й бліде світло з вікна темної будівлі позад нього.
Це не готель! Це зовсім незнайоме їй місце! Тупо заниділо серце, ноги пройняв бридкий дрож.
– Ну! – штовхнув ззаду „сервант” і вона вилетіла з авто, мало не впавши.
– Що це, куди ви мене привезли?
– Заходь! – кивнув на двері будівлі той, що в шапочці.
– Нікуди я не піду! Де Грег? Що це все означає?
– Завалюй, кажу! – „сервант” боляче заломив її руку й поволік до дверей.
– Відпусти, скотино! – відчайдушно замахнулась та щосили в’їхала бугаєві каблуком кудись, чи не в гомілку. Той ревнув... Наступної миті вибухнув мозок...
Хтось плескав її долонями по щоках. Розплющила очі – навколо все туманилось, вона напівлежала в кріслі, а біля самого її обличчя плавала грубо вирізьблена пика „серванта”:
– Очуняла, суко! Ну я цього тобі не забуду, я злопам’ятний. А ще рипнешся – ось!
Вона бачила таке в Грега – електрошокер.
Кам’яний лик „серванта” розчинився, натомість випливла знайома фізіономія Остапа. Співчутлива, навіть дещо журна:
– Жаль, жаль, мишко, та що поробиш: селяві, як каже мій знайомий француз Олів’є! Тут, бачиш, така придибенція: твій приятель винен мені трохи зелені, а в нього критичні дні. То ми добазарили так: трохи він дасть, а трохи ти відпрацюєш. Ну треба ж помагати одне одному, га?
Думка ворушилась повільно, неохоче. І боляче.
– Як... відпрацювати?
– Ну як? – хмикнув Остап. – Як усі, мишко, як усі. Ти ще нічого, в сочку. Маю клієнтів саме на твій вік. Так що... А відтарабаниш боржок – одпущу. Ще й дрібняків дам на дорогу за чемну поведіночку.
Пітнява долоня торкнулась її чола, мацнула щоку, сповзла на шию... Кров шугонула в обличчя...
– Ах ти козел! – І звідки сили вродилися: схопилася з крісла, вклеїла Остапові ляпаса, хтось шарпонув її ззаду, встигла ще кудись вдарити, когось вкусити, оскаженіло вп’ястися в чиюсь плоть гострими пазурами нігтів, а тоді, вдруге за сьогоднішню ніч, на її голову впав важезний багатотонний морок і все зникло...


Стартовий майданчик, череп і кості.

Репетицію вирішено було проводити на самій трубі, заодно й підходи винишпорити. У благенькій огорожі з боку водолікарні найшли діру та пролізли нею на територію. Влітку завод на ремонті й вітрогони сподівались, що вночі їм ніхто не трапиться. Послуговуючись хворовитим місячним світлом, сторожко рушили вперед. Обійшли насурмлену, позбавлену вікон будівлю, ледве знайшли вихід з лабіринту якогось відпрацьованого громаддя, минули купи будівельного сміття й наблизились до труби.
Ось вона, їхня мета. Майстерний витвір людських рук, що не поступається за елегантністю космічній ракеті на стартовому майданчику. Потупали навколо, помацали шорстку цеглу, поцокали язиками. Ромка з Букетом змайстрували спеціальні стремена, їх необхідно було випробувати. Цей винахід являв собою довгий гак з ручкою, схожий на той, яким селяни смикають солому зі скирти, тільки до ручки на невеличкому тросику було припасовано ще власне стремено, у яке можна було просунути ногу. Кожен „альпініст” був озброєний двома такими пристроями.
Драбиною Ромка дістався першого майданчика та скинув униз мотузку – для страховки. Северин взяв стремена й почав сходження. Чіплявся гаком за стяжного гвинта, підтягувався, ставив ногу в стремено та другим гаком чіплявся за вищий обруч. Карабін на спеціальному поясі було з’єднано з мотузкою, яку поволі підтягував Ромка. Подолавши кілька обручів, Северин, як і було вмовлено, відштовхнувся від труби й Ромка спустив його вниз.
– Не з медом доведеться, – сказав, відсапуючись, Северин. – Будемо відхекуватись на майданчиках.
– Нічого, – заспокоїв товаришів Букет, – ніч велика!
Репетиція закінчилась. Кожен випробовував стремена, коли підійшла Ромчина черга, на майданчику його змінив Антон.
Поскладавши спорядження, сіли перепочити. Букет подав ідею:
– А кльово було б вивісити нагорі якийсь знак, прапор, чи що!
– Точно! – підхопив Ромка. – Прапор вітрогонів!
– Ну, прапор вітрогонів – це вже якось аж надто по-дитячому, – засумнівався Северин.
– „Веселий Роджер”! – кинув Антон.
– Або червоний, – підхопив Букет, – з серпом і молотом!
– Тоді вже жовто-блакитний, – усміхнувся Ромка.
– Ні, „Веселий Роджер” – це найприкольніше! – підсумував Северин. – В нас там ще залишились якісь копійки – купимо

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери