Завантажити

начальства i поваги до своєї особи. Юхрим зачиняє дверi, крадькома дивиться, чи вони залишилися цiлi, й мимоволi зiтхає.
- Добрий вечiр добрим людям, - простуджено вiтається молодий голова, пiдiймає довгi вiї, i на його темному обличчi гарно видiляються сiрi, з дрiмливим туманцем очi. Та якi очi! Напевне, з приiмлених купальських свiтанкiв вбирали вони той дрiмливий туманець, що вигинає вiї, дивує, бентежить i радує людину. - То це ти, Себастiяне, вiдчиняєш фiнансами дверi?
- Як сказано! Як це сказано: вiдчиняєш фiнансами дверi, - пiдростаючи, аж прицмокнув Юхрим, викруглив на коржастих щоках два великих догiдливих нулi й пiдняв угору вказiвний палець. - О!
- I на кого ти, навiжений, окаєш? -- тихенько запитала тiтка Христя.
Юхрим, як гусак, вигнув шию, витрiщився на жiнку, зашипiв, зменшив на своєму обличчi нулi, але одразу ж перебудувався, посмiхнувся i уклiнно звернувся до голови:
- Познайомтесь, Василю Iвановичу, - моя вiрна, благовiрна i предана половина.
- Чи не тю на тебе! - знiяковiла, засоромилась благовiрна половина. - Вже моєму на головi пошиття сивiє, а в головi хрущi хурчать.
- Нiчого собi характеристика! - повеселiшав голова й нацiлив на дядька Себастiяна вiї. - Ти не скажеш, чого це вiд тебе так утiкав чоловiк, що мало п'ят не розгубив?
- Напевне, поспiшав зiбрати свої обручi й клепки, - одразу ж вiдповiв голова комнезаму,
- От бачите, як вiн розмовляє навiть у чиїйсь вищестоящiй присутностi! А при вашiй вiдсутностi вiн хотiв побити мене отим батогом, що з одного кiнця має музику, а з другого - бiль. Розперезався Себастiян, як натуральний анархiст.
- Язик дiамантовий, тiльки слова - жабуриння, - спокiйно обiзвавсь маломовний дядько Стратон.
- Нате й мої штани в жлукто! - позлiшав Юхрим. - Вони тут всi одним мотузочком зв'язанi! А в'їлись у мою iндивiдуальнiсть за те, що я по закону правлю податки, готовi грошi з тих кустарiв, якi займаються не дiлом, а безiдейною i пiдозрiлою фантазiєю.
- Почекай, почекай! Що це за безiдейна i пiдозрiла фантазiя з'явилась у кустарiв? - Василь Iванович пiдкинув угору чорнi навскiснi стрiлки брiв.
Тiтка Христя благально простягла руки до голови повiтвиконкому :
- Та не вiрте губi мого чоловiка, - вона давно з правдою розминулась.
- Мовчи, немiч моя! Тобi й коваль розуму не вкує! - огризнувся Юхрим.
- Весело ви тут живете! - хмикнув Василь Iванович i звернувся до Юхрима: - Розкажи, як ти правиш з фантазiї готовi грошi?
- Отак, щоб не розгулялась вона! - I тицьнув пальцем на Демка Петровича. - Ось перед вами стоїть отой iндивiдум, що може, натурально, зробити з глини миску i горщик, ринку i глечик, макiтру i куманець, кухоль i чарку - все, що потрiбно в хатi пролетарiату i трудовому селянству. А вiн, замiсть реального трудового процесу, кинувся у мечтанiя-фантазiю i лiпить рiзну звiрину, птаство i навiть чортiв з людськими натяками i переживаннями. От я за це чортовиння i прикрутив його податком, за що й постраждав тiлесно, бо наш голова комнезаму огороджує кустарiв од податку. Ось як вiн розумiє i пiдриває фiнансову полiтику першої в свiтi робiтничо-селянської держави.
В очах Василя Iвановича посвiтлiшав дрiмливий туманець.
- Ти чого сваволиш, Себастiяне? Закон є законом i для гончарiв, хоч би що вони виробляли. Хлiбороб платить за землю, гончар за глину.
- Як сказано: хлiбороб платить за землю, гончар за глину! -- У Юхрима знов округлились i очi, i нулi на щоках.
- Чого мовчиш, Себастiяне?
- А що менi казати? Грiх красу обкладати податком. Коли доменшає її, то i ми подрiбнiшаєм. Я не знаю, хто придумав гiрку приказку: бог для бiдних сотворив вербу i картоплю. А коли людина на бiдарськiй картоплi творить красу, то ми повиннi похвалити, возвеличити цю людину, а не пригинати дурним словом чи карбованцем, як робить оцей телепень. Демку Петровичу, покажiть свої фантазiї.
- Та нащо? - безнадiйно махнув рукою гончар. - Вже маю собi з повiту прибiдок, то не хочу мати самої бiди.
- Чуєте, чуєте, Василю Iвановичу, що, натурально, говорять усякi пiдозрiлi про повiт! I це при головi вищезгаданого повiту! От яку вони красу творять! Отак i контрреволюцiю створять! До них дивись, придивляйся i на замiтку бери!
- Ну, про контрреволюцiю ти вже, чоловiче, загнув!
- Нi, не догнув! А щоб повiрили, - демонструю курйоз! Я сам, персонально, конфiскував на ярмарку в Демка Петровича глиняного чорта, в якого довготелесiсть фiгури, модель голови й округлiсть обох щiк були зовсiм схожi на мене. Покупцi дивилися на чорта, а насмiхалися з мене, про що можуть сказати записанi в мою книжечку свiдки. Ось таким способом цей iндивiдум може дискредитувати не тiльки мене, а й керiвництво всього нашого повiту. Я прогресивно наперед заглядаю!
- Дивився бiс у воду i тiльки чорта бачив, - хмикнув дядько Стратон.
- Показуйте, чоловiче, свої фантазiї! - звернувся до гончаря Василь Iванович.
Демко Петрович кинув хитринку на Юхрима, зiтхнув i

читати