Завантажити

Себастiян скочив на землю i, не церемонячись, потягнув за собою Юхрима. Той, наче куль, упав на снiг, застогнав, пiдвiвся, п'янкуватими очима посклянiло глянув на нас, здивувався i одразу ожив: напевне, спочатку думав, що йому треба чекати чогось страшнiшого.
- I вас отак сюди привезли в гостi, як мене? - звернувся до людей i почав правицею розтирати поперек, а лiвою - живiт.
Це несподiване запитання розвеселило усiх, а на мiнливе Юхримове обличчя лягає вираз догiдливостi:
- От гарного коня має Себастiян! Прямо не кiнь, а золотогривець! От везе чоловiку в селi!
- А тобi в мiстi? -запитав дядько Стратон.
- Теж нiяк не зобиджаюсь на своє офiцiйне державне становище, - говорить до дядька Стратона, а сковзким оком пасе голову комнезаму i непомiтно робить крок i другий назад.
- Ти наче втiкати збираєшся? - питає дядько Себастiян, змiрявши поглядом ноги Юхрима.
- Тiкати? - дивуються i очi, i уста, i квасолистi нiздрi Юхрима. - Це я ноги розминаю. Та з такою кумпанiєю усi святки, як у раю, гулятиму. Може, скочити за чимсь таким? - красномовно поторгав рукою кишеню.
- Повертай до хати! Поговорим про святешне, - похмуро каже голова комнезаму.
- Коли просять, то повернемо. I чого ти хмаришся, коли в гостi привiз?
- Лиха година возила б тебе!
- Е, це вже випад! - пiдiймає голос Юхрим, а на його очi наповзають сiрi плiвки. - Привiз мене у гостi, то й частуй, натурально, як гостя, бо я теж можу розсердитись: менi їхати поперек коня було не дуже зручно. I чи не думаєш, Себастiяне, що ми пунктуально розберемо це дiло в повiтi пiд девiзом: "Геть партизанщину i махновську анархiю!"?
- Яку анархiю?! - скипiв дядько Себастiян.
- Ну, оту, не зовсiм культурну.
В оселi дядько Себастiян став насупроти Юхрима i єхидно запитав:
- Виходить, дорвався до влади?
На це Юхрим, як по писаному, вiдповiв:
- Маю повагу вiд iнстанцiй, представникiв i газетної хронiки. Ти не читав, як нещодавно про мене було написано в одному органi:
"Оратор подробно остановился..."? Жаль тiльки, що прiзвище переплутали: замiсть Бабенко, чогось написали Бабiй. Воно корiнь один, та звучання зменшили, а збiльшили причетнiсть до бабодурства. Як ти на це дивишся?
- Я ще дочекаюсь, коли про такого оратора-дурисвiта iнше напишуть.
- Чекай, коли маєш час, - знизав плечима i позлiшав Юхрим. - Але не завжди отак висловлюй своє мнєнiе при народi, бо я про тебе можу висловитись у кабiнетi.
- Про твої пiдшепти, завушнику, я добре знаю. А ти хоч раз, працюючи фiнiнспектором, думав, що лишаєш позад себе?
- Позад себе?.. Хай над цим питанням поколiння думають! - безжурно вiдповiв Юхрим. - А я для сучасностi на потреби вириваю карбованець.
- З м'ясом?
- Карбованець завжди виривався iз болем, iз шкурою чи з м'ясом. Це знають усi дiловi люди. А хто зараз у нас має стати пупом землi? Тiльки дiловi люди, що вмiють i виривати, i вимолочувати карбованець.
- Вибуяв ти, як дуб, а розуму й на жолудь не вродило! - придушив гнiв дядько Себастiян.
Тепер Юхрим навiть згорда поглянув на голову комнезаму:
- Який не маю розум, а знову ж тепер не тобi вчити мене. ~ - Побачимо! Юхрим з жалем i прихованою насмiшкою похитав головою:
- Ти опiзнився, Себастiяне, опiзнився! Тепер уже я тебе можу вчити, як вищестояща iнстанцiя.
- I таки може, - погодився Себастiянiв батько. - Хоч ти, Юхри-ме, дурень, а мiсце маєш розумне.
- Ти впiзнаєш цього чоловiка? - насилу стримуючи лють, дядько Себастiян поклав руку на гончаря. Юхрим споважнiв:
- Натурально, впiзнаю, персонально приглядався до його звичайних i пiдозрiлих цяцьок, персонально i обклав їх, щоб менше назбирували навколо себе несознательнi очi i несознательний смiх. З моїх рук по лiнiї фiнансiв навiть рiдна мама не вислизне.
- I ти, бевзь, посмiв обкладати красу?! - В дядька Себастiяна аж уста затремтiли.
- Авантюристичне запитання! Бо що таке перед фiнансами краса? - обурився Юхрим, обурились його квасолистi нiздрi, та враз вiн утихомирився, а очi помаснiли: - За красу завжди i всюди бiльше платять, то вона бiльше i обкладатися повинна. Резон?
- Тобi дай волю - усе красиве вичавиш! - обiзвався сивий кобзар.
- I вичавлю! Я людина без рiзних селянських сентиментiвi - по-нахабнiшав увесь вид Юхрима. - Якась качечка або квіточка з моїх очей не виб'є сльозу. I треба дивитися на житїя крiзь призму в iсторичному розрiзi! Бо що тепер вартнiше: якiсь красивi, але нiкому не потрiбнi качки, коники чи звичайнi горшки, що йдуть на потреби трудящих робiтничо-селянської держави? I хай, натурально, оцей рукотворець без вiдповiдного дозволу на те не кидається у мечтанiя, у фантазiї i лiпить, що положено лiпити з глини, - горшки i макiтри; хай i вiн втямить: краса служить одиницям, а навар - масам!
- Дайте менi батога! - метнувся дядько Себастiян до лави, правицею вхопив пужално, а воно обiзвалось спiвом. - Я з цiєї макiтри нароблю шматкiв! Я ним вiдчиню свої дверi!
З

читати