Завантажити

запитав голови:
- А якi ж вам показувати фантазiї? Возможнi i невозможнi, як говорить фiнiнспектор, чи тiльки возможнi? Юхрима аж залихоманило:
- У вас знов об'явились невозможнi? Демко Петрович невинно вiдповiв:
- I на них вистачило глини. Юхрим всвердлив очi в гончаря:
- Не трусiть бiду - обтрусите горе!
Майстер обурився, скинув старiсть iз спини, випростався:
- Чого ти мене, копiйчаний, лякаєш то карбованцем, то горем? Коли на те пiшло, перелякаю тебе! - вiн полiз до мiшка i почав розкладати свої вироби на лавi. Ось у його руцi з'явився лупатий, з коржастими щоками чорт; закiльцювавши себе хвостом, вiн тримав у руцi його кiнець, що завершувався дулею.
Глянув Юхрим на чорта - позеленiв, обурено тицьнув на нього пальцем i сказав: "О!"
Всi, крiм голови повiтвиконкому, засмiялися.
- Юхриме, це ж зовсiм твоя парсуна! - регочучи, схопився руками за живiт Себастiянiв батько. - От аби тобi насправдi випала така дуля!
Гончар намiрився заховати свою цяцьку, але його притримав за руку Василь Iванович.
- Заждiть, хай люди подивляться.
- А податку на чортiв не буде?
- Вас не податок, а, натурально, кримiнал чекає! От не я буду! - шаленiв Юхрим i все бiльше ставав схожим на лiпленого чорта.
Василь Iванович вiдмахнувся вiд погроз i прикипiв до кахлини з качкою. Вiн довго-довго розглядав вироби старого майстра, потiм щось згадав, нахмурився, обернувся до Юхрима:
- То хто контрреволюцiю творить: вiн чи ти?
- Подумайте, подумайте, Василю Iвановичу, що ви при масах кажете! - розколовся на двi половини голос Юхрима - перша тихо загула, а друга закипiла, пiдстрибнула вгору. I навiть очi фiнiнспектора пiдвернулись, стали навскiс, а на окантованих губах ворухнулася перелякана посмiшка. - Василю Iвановичу, дорогенький, хiба ж ви не знаєте мене?
- Вiд сьогоднi не знаю i знати не хочу!
- I ви за таку дрiбницю, пробачте, за глину, зобиджаете чоловiка?
- А де ти навчився так зобиджати i применшувати людей?
- Ю, ви ще не знаєте мене, - сумно похитав головою Юхрим.
- Iще раз скажу: i знати не хочу тебе.
- То чого так швидко? - Юхрим схрестив руки на грудях i посмiхнувся, мов змiя. Тепер вiн уже не боявся нiкого. - Я, натурально, розумiю: в червоних козаках вам швидко треба було махати шаблею, а рiшення приймайте поволеньки, бо посковзнетесь на глинi, - вона слизька, - тицьнув пальцем на кахлину з качкою.
- Iди, слизький, звiдси! - блiднучи, стишив голос Василь Iванович. - Завтра ж передаси свої справи.
- Не маєте права! Я, натурально, державну копiйку оберiгаю! - вискнув Юхрим.
-А нам треба оберiгати державу вiд таких бовдурiв!
- Я i про це скажу вищестоящим iнстанцiям! Я свого не подарую!
- Вiдчиняй дверi! - пiдвiвся з-за столу дядько Стратон, i Юхрим одразу вискочив з хати.
- Оце кому-кому, а менi дiстанеться, - зажурено сказала тiтка Христина, перезирнулася з дядьком Себастiяном, покосувала на стіл та й пiшла порядкувати до мисника.
- За ваш талант, Демку Петровичу! За те, щоб вашi твори i в столицi порадували людей! - чаркується з гончарем Василь Iванович.
- Спасибi.
- Христино, бери чарку! - наказав дядько Себастiян.
- Маю клопоту й без неї.
- Чого це не повну налили їй?
- Це щоб я її сльозами, як свою долю, доливала, - тiтка Христина торкнулась рукою до щiк, на яких i досi бунтувались рум'янцi.
- За твоє здоров'я, Христе.
- За ваше, люди добрi, - i молодиця втерла очi.
- Ти чого?
Тiтка Христина довiрливо й сумно поглянула на Себастiяна:
- Послухались вуха його язика, а тепер горя i вiдром не винесеш. Аякже!..
- I де мої очi були, як ти дiвувала? - тихо спитав себе дядько Себастiян.
- Ой! - тiтка Христина здригнулась i самим смутком прошепотiла: - В лiсах тодi були твої очi.
- I кого тепер винуватити, лiси чи себе?..
Молодиця щось тяжко вiдвела рукою од себе, зiтхнула:
- Ет, не будем про це... Не кожен стрiчає свiй щедрий ранок чи щедрий вечiр... Що тепер мiй хитрий мацапура витворяє?..
Вже потiм село дiзналося, що Юхрим пiсля розмови з головою по-вiтвиконкому метнувся iз доносом i скаргою аж у Вiнницю. I там вразив, здивував i розжалобив працiвникiв губфiнвiддiлу своїм коронним, звiдкись поцупленим реченням, що вiн, дбаючи про державний карбованець, навiть з-пiд гадюки витягав копiйку. Справа закiнчилась соломоновим рiшенням: з Демка Петровича зняли податою, а Юхрима забрали працювати в округу...
- А що це за хлопчак у тебе? - зиркнув на мене Василь Iванович.
- Михайлик! - одним словом вiдповiв дядько Себастiян.
- Це часом не той, що космографiю читав? - примружився голова повiтвиконкому.
- Вiн самий!
- То он який ти? - дивується Василь Iванович i наближає до мене дрiмливий туманець своїх незвичних очей. - Дуже кортить читати?
- Дуже, - нiяково кажу я.
- А як ти читаєш? Вiд дошки до дошки й посерединi трошки?
- I посерединi трошки, - хитаю головою i

читати