Завантажити

стримував посмішку. Насправді яблуні ніколи не крутили гілками – це було можливо, але надто складно. Все, що робила його програма – трохи міняла кут гілок і листя. Але бабця була з біса уважна – і навіть такі мікроскопічні маніпуляції помічала одразу. Можливо, з неї вийшов би непоганий дизайнер. Але все своє життя вона провела в якійсь запилюженій конторі в Північному Центрі, при тому місяцями не виходила надвір, бо жила в тому ж мегакомплексі. Не покидаючи приміщення, вона обзавелась сином, якоюсь хронічною хворобою, змінила кілька місць роботи, заробила достатньо грошей, аби відправити сина в університет, змінила шістьох партнерів, проте за жодного з них не відважилась вийти заміж. Вона покинула мегакомплекс тільки тоді, коли стала сухенькою бабцею, не втративши, проте, волі до життя і дещиці здорового глузду. Дену вона подобалась. Мабуть, Магда під старість буде схожою. От тоді він з нею і одружиться.
Панель просигналізувала про часткове відновлення роботи мережі. Ден протестував готовий сегмент. Листок, котрий лежав біля ніг у Емми, на очах зітлів і змішався з землею.
- О ні, – простогнала Емма, картинно здійнявши руки до неба. – Він знову за своє, гидкий хлопчисько.
Вона кинула сапку і скомандувала:
- Пити чай, негайно. Ні, Поле, хлопче, це тебе не стосується. У тебе є робота, сім’я, друзі – коротше, я тебе не затримую. А з ним, – вона тицьнула пальцем у бік Дена, – я спробую укласти перемир’я. Залиште своє жахливе приладдя тут, юначе, не смійте тягнути його у дім.
Ден слухняно приспав пульт і поклав інфоблок на траву.
Чай Емма подала на терасі, котра виходила в сад.
- Ви ж знаєте, пані… – почав Ден, розглядаючи старосвітське горнятко на широкому блюдці.
- Емма, – перебила старенька. – Я ж просила називати мене Еммою.
- Еммо, ви добре знаєте, що ніякої магії в моїй роботі немає.
- Я мало що знаю, юначе, – відповіла Емма, наливаючи чай з пузатого чайника, розмальованого божевільними квіточками. – Я не розумію, як можуть пересуватися кущі, і як за три секунди може зігнити листок. Для мене особисто це магія.
- Загалом, це розробка Космічного бюро, – смиренно – і вже вкотре – пояснив Ден. – Це називається терраформінг.
- Космічного? – перепитала Емма. – Що за дурниці? Ми ж не в космосі!
- З якоїсь точки зору, всі ми мешкаємо в космосі, – ухильно почав Ден. – Але терраформінг дійсно розроблявся для інших планет. Хоча на практиці його так і не вдалося застосувати.
- Овва. І чому? Цій чортівні у космосі – найкраще місце, – фиркнула Емма. – На Землі достатньо нероб, щоби орати навіть не тракторами, а вручну. Інша справа – Марс. Чому там дотепер немає яблуневих садів?
- На Марсі – унікальна екосистема, – сказав Ден. – Навіщо робити з нього поганеньку подобу Землі?
- А, турфірми постраждають, – Емма відкинулась на спинку крісла. – Ви такий самий сноб, як і мій син. Зізнайтеся – з мерцями працювати простіше, ніж зі мною?
Ден стенув плечима.
- Можливо. Али ви подобаєтесь мені більше, ніж мерці.
Емма енергійно кивнула.
- Я вам не вірю. Розкажіть краще про цю космічну програму.
Ден сьорбнув чаю, обпікся, і замалим не вилив на себе решту гарячої рідини з горнятка.
- Адаптувати організми колоністів до умов інших планет виявилось простіше і дешевше, ніж адаптувати планету до потреб людського організму, – сказав він. – Ми мандруємо крізь космос у вигляді чистої інформації. На планеті прибуття ця інформація стимулює синтез біологічних структур з наявних матеріалів, нерідко – без участі звичного нам вуглецю. Навіщо в такому випадку палити колосальні ресурси, і перетворювати планету на Землю? При тому ще й результат ніхто не гарантує.
- Х-м, скільки зусиль – і все намарне, – протягнула Емма.
Вона пила свій майже киплячий чай цілком спокійно.
- Та ні, тераформінг виявився прекрасною технологією для Землі. Пам’ятаєте, як швидко вдалося зробити ваш сад?
Емма пирхнула.
- Поспішиш – людей насмішиш, юначе, – відрізала вона. – Ви все зробили зовсім не так. Потицяли кущі де попало. Розбили якісь божевільні клумби…
- Емма, ви схвалили проект! – з докором нагадав він.
- Так, схвалила, – Емма войовниче задерла підборіддя. – Проект був стерпним – я навіть не чекала від вас такого. Але ходити щодня у цьому саду? Це ж тортури, чистісінькі тортури!
- Все, що треба – це викласти ваші зауваження…
- Я викладала їх сто разів! І що? Все рівно зробите все, як вам заманеться…
- Я роблю те, що ви мені кажете, Еммо. Скажіть, ви ж просто хочете розважитись…
Він замалим не сказав «коли морочите мені голову» – але вчасно прикусив язика.
- Ви просто хочете розважитись, доглядаючи за садом самотужки.
- Ну от, хоч в одного з хлопчиків є клепка в голові, – зітхнула Емма.
- Але ваш син вважає, що вам важко це робити. І я з ним, між іншим, згоден.
- Так, мій син буває збіса впертим, – сумно зітхнула Емма. – Він категорично відмовився вас вигнати, хоча я його не раз про це просила. І що мені тепер робити?
Ден стенув плечима. Він зовсім не злився на стареньку.
- Я відчуваю себе мертвою, – пожалілась вона. –

читати