Завантажити

Зітхання. Стук скла, поставленого на поліроване дерево.
- А тепер, якщо дозволите, – про який успіх мова, бос?
- Ми її одержимо, Пітер. Ми отримаємо Дорсі з «Ідеальної моделі».
- А, спрацювало!
- Ще й як. Тепер до наших послуг найкращий сценарист на ринку. Вона буде працювати на нас, а платити їй і далі будуть «ідеалісти»!
Регіт.
- А як бути з Мельником?
- Нехай працює. У нас поки немає іншого способу дістатися до її мізків, крім проекту «П’єтро».
- Але проект «П’єтро» …
- Чхати на «П’єтро» – там сидить такий жучок, якого їх технікам не вирахувати ніколи. Особливо після того, як старий Мельник трохи з’їхав з глузду.
- Але проект «П’єтро» …
- Замовкни, Пітер, будь другом – стули писка. Ми можемо просто випити за успіх?
- Звичайно, бос.
Характерне булькання.

***

- Марісо, коли П’єтро приїде зі своєю нареченою, постарайся говорити тихіше, дорога.
- Та того разу просто зв’язки надірвала, Анно!
Тітоньки здіймають горнята з чаєм і радісно регочуть. На терасу визирає тітонька Елен.
- Марісо, Соло знову кульгає, – стурбовано каже вона.
Тітонька Анна киває.
- Зрозуміло, він кульгає, кузино.
Тітонька Елен хитає головою.
- Він кульгає не на ту лапу, Анно.
- І, до речі, Кларисо, поміняй герані на бегонії, дорога, – обернувшись до відкритих дверей, голосно вимовляє тітонька Маріса. – Наш П’єтро тепер з’явиться раніше. Набагато раніше.
Тітонька Елен теж сідає за столик і тягнеться до заварки.
- До приїзду П’єтро треба буде поміняти сервіз, – каже вона. – Дорсі навряд чи сподобається така старомодна обстановка.
- Лізо, ти впевнена, що ця Дорсі підходить П’єтро більше, ніж Камерон?
Тітонька Ліза знизує плечима і поправляє мереживну шаль.
- Цього тижня нехай приїде з нею – а там видно буде. Куди поспішати? П’єтро ще такий молодий.
- А Камерон точно вагітна?
Тітонька Ліза поважно киває.
- Це питання вирішене, – каже тітонька Маріса. – От тільки від кого?
Тітоньки лукаво переглядаються.
- Ну, подивимося поки на цю Дорсі, – рішуче вимовляє тітонька Елен.
- Зрозуміло, кузино, – каже тітонька Клариса, входячи на терасу з квітковим горщиком. – Хто ж ще потурбується про П’єтро, крім нас і Престолу слави Господньої?
- Ох, звичайно, – тітонька Даміана сплескує руками. – Він же наш хлопчик!
Тітонька Клариса роздратовано бухає горщик на стіл.
- Дівчата, це бегонія чи герань?
- Яка різниця, люба?
Тітоньки переглядаються, кивають і посміхаються сонцю, що пробивається крізь густе листя величезного старого саду.


Ці та інші тексти Катерини Паньо – на сайті «Імена криги» http://kryga.org/

читати