Завантажити

так затишно. Вони піднімаються на ганок, дбайливо обставлений ящиками з бегоніями – тітка Маріса продовжує кричати, і можна бути певним, що в кухні вже вишикувалася почесна варта з семи інших тітоньок. Він заздалегідь злегка нахиляється – в кухні низький одвірок, він це чудово пам’ятає. До того ж необхідно перецілуватися з усіма тітоньками. Коли справа доходить до високої і прямої, як палиця, тітоньки Елен, і можна, нарешті, злегка розігнутися, спина ниє, ніздрі лоскоче від запаху старомодної парфумерії, змішаної з ароматом свіжого вапна – тітонька Даміана білить кухню раз на три місяці. За давніх часів вона працювала санітаркою. Ці часи дійсно були вікопомними, тому що вона встигла побачити холеру та черевний тиф, і чимось з цього навіть хворіла. Тітонька Даміана вже не пам’ятає, чим саме вона хворіла, але добре пам’ятає, як це було жахливо. Тому після візиту племінника, що приїжджає з міста – на її переконання, розсадника всілякої зарази – стіни кухні неухильно вкриваються новим їдучим шаром вапна. Тітонька Даміана не вірить, що є більш ефективні засоби.
Потім вони всі переходять на терасу, розсаджуються там, і мовчки переглядаються в очікуванні чаю. Тітоньки по черзі зникають у напрямку кухні, щоб забезпечити Леонору вказівками з приводу заварювання напою, сервіровки і хороших манер. Вказівки категоричні і взаємосуперечливі. Якби смак чаю залежав від настрою людини, котра його готує, цього ранку напій нагадував би хіну. Чай п’ють мовчки, з короткими проханнями щось передати, і П’єтро може без перешкод подякувати про себе Мадонні і всім апостолам по черзі, що запізнився до сніданку – на що з усією строгістю йому вказує тітонька Елен. Двічі. Він відзначає про себе, що у тітоньки слабшає пам’ять.
Потім він рушає на прогулянку – тітонька Анна впевнена, що моціон після сніданку необхідний молодим людям. Тітонька Елен її підтримує – моціон необхідний, навіть якщо молода людина пропустила сніданок. Він спускається з тераси. За його спиною тітонька Елен і тітонька Ліза голосно сичать одна на іншу:
- Він сам винен …
- Елен! Він же хлопчик!
- Саме так. Він повинен …
- Він голодний. Він не може чекати обіду разом з нами!
- Він повинен пам’ятати про дисципліну.
- Не всі ж встають о п’ятій ранку, як деякі!
- Тобі теж варто було б трохи менше спати, Лізо. Що стосується П’єтро, він буде обідати разом з усіма – і крапка.
- Елен!
П’єтро додає кроку. Він дійсно голодний. Він може просто зайти на кухню, залізти в холодильник і взяти все, що захоче. Або краще в буфет – там напевно лежить шмат медового пирога тітоньки Лізи. У цьому пирозі зуби грузнуть, як в шматку гуми, страва підбирається до горлянки майже не розжованими липкими грудками. Він гіркувато-солодкий і чудовий. П’єтро це пам’ятає з дитинства. Але він вже не той хлопчик, який міг залізти в буфет і поцупити шматочок пирога. Власне, це зовсім ні до чого – це він теж твердо знає.
- П’єтро!
Він озирається. Тітонька Маріса дріботить слідом, переможно, немов прапором, розмахуючи над головою згортком у картатій серветці. Він чекає тітоньку. Та відсапуючись, підходить і суне згорток йому в руки. Від згортка виходить густий медовий аромат.
- Ти куди це пішов голодний? – волає тітонька Маріса. – Послухав Елен? Престол слави Господньої! Вона завжди була божевільна! Їж! Нехай вона трісне, ця швабра, разом зі своєю дисципліною!
Тітонька Маріса круто розвертається і дрібоче назад до будинку, на ходу засукуючи рукави і покашлюючи, щоб прочистити горло – вона готується до неминучої сутички і це її явно тішить.
П’єтро, квапливо відкушуючи шматки, йде далі оглядати хутір.

***

Післяобідній час присвячено розмовам за чаєм в маленькому садку, щедро заставленому горщиками з бегоніями.
- Вони не будуть разом наступного ж тижня, Кларисо, – роздратовано каже тітонька Елен, ритмічно вдаряючи пальцем по краю стола. – Рауль і Роза надто різні люди. Вони ні за що не зблизяться так швидко. Що за фантазії?
- Але так вважає Дорсі Міллер, – розгублено вимовляє тітонька Ліза.
- Дорсі Міллер! Вона так вважає! – пронизливо вигукує тітонька Маріса, що встигла укласти з тітонькою Елен ситуативний союз. – А я так не вважаю! Престол слави Господньої! Я прожила життя і розбираюся в людях трохи краще юної дівиці!
- Вона юна? – так само розгублено перепитує тітонька Ліза.
- Та вже ж молодша, ніж я, – буркотливо висловлюється тітонька Маріса.
- А що Рауль і Роза? – ввічливо уточнює П’єтро.
- Вони зблизяться, – тітонька Елен енергійно киває. – Але не швидко, – підвищивши голос і впритул поглядаючи то на тітоньку Кларису, то на тітоньку Анну, додала вона. – Вони різні. Можливо, вони спочатку стануть друзями. Але любов …
- Секс.
- Що?
- Ах, Елен, ти така ханжа … – Тітонька Вікторія закочує очі і кінчиками пальців змахує дрібки туші. – Це буде просто секс.
- У них не може бути просто сексу! – обурено вимовляє тітонька Даміана.
- У кого завгодно може бути просто секс, – рішуче відповідає тітонька Маріса.
- Що це взагалі таке – ваш «просто секс»? – обурюється тітонька Елен. –

читати