Завантажити

ІМЕНА КРИГИ
Катерина ПАНЬО

ВІРУС



Пітьма скінчилась несподівано. Те, що прийшло на зміну, не мало нічого спільного зі світлом – чи із зором загалом. Архів В.-У67Х-3 відчув, що існує. Нічого більшого – ні пам’яті, ні чуттів – тільки перша самотня думка. Сутінки почали міняти тон, відчуття ставали чіткішими, і якоїсь миті В.-У67Х-3 охопила паніка. Він стискався у крихітну точку, у шматок матерії, запакований настільки щільно, що й сам вже не витримував власної ваги. Але коли він подумав, що наступної миті згасне, злившись із темрявою, тиск зник. І тоді він розгорнувся – зразу навсібіч – так швидко, що це було схоже на вибух. Дух забило відчуття раптового полегшення. В.-У закричав.
По вузькому і збійному, щойно прокладеному каналу пішов перший сигнал до Землі: «В.-У67Х-3 прибув на бету/Mensa4, процес розархівації успішно ініційовано».
Тепер пітьма направду скінчилась – у В.-У з’явились реальні відчуття. Матриця базових сенсорів передала зображення зоряного неба. Тим часом потік інформації, котра почала розгортатись у архіві, був достатнім, аби за кілька секунд викликати нервовий припадок у живої людини. Невдовзі з’явилась і перша думка: «Програма розархівації працює коректно». В.-У не розумів значення цієї фрази, але від неї ставало спокійніше. Він дивися, як тьмяніють зорі, і над небокраєм підіймається тутешнє сонце. Невдовзі він розархівується повністю, і почне звичне людське існування. Людське – наскільки це можливо на беті/Mensa4.
В.-У відчув, що може злегка поворухнутись. Це було добрим знаком – сенсори зібрали достатньо інформації про тутешні умови, і вже сформували придатне для них тіло. Потім налагодиться газообмін, і він зробить перший подих. Потім – тактильні відчуття. Потім…

Що буде потім, він не знав. При розпаковуванні звичайного архіву наступним етапом було відновлення особистості. Але архів у розділі персональної інформації мав лиш коротеньку мітку – «Дані відсутні». Навіть своє ім’я він довідається нескоро – тільки після повної розархівації і виконання всіх адаптаційних протоколів він налагодить широкий канал зв’язку. І тоді зможе вийти на Великого Брата – гігантський портал Космічного бюро, де у криптозахищеному вигляді лежать його дитячі радощі й образи, шкільні сварки, можливо – трохи дружби і студентських пригод, кохані жінки і материнські докори, а ще смак недозрілих яблук – все, що берегла пам’ять людини, стисненої у функціональний мікроархів, і закинутої у далекий і нікому не відомий куток космосу у вигляді модульованого випромінювання.
Коли він завершить розпаковування, підготує базову станцію і налагодить широкий інфоканал, цей куток перестане бути не тільки невідомим, але й далеким. По широкому каналу на бету/Mensa4 підуть перші колоністи. Їхні архіви вже не будуть такими економними, а протоколи розпакування й адаптації, перевірені на В.-У67Х-3, будуть відлагоджені до дрібниць. Ризик для їхнього життя буде близьким до нуля. Він побуде кілька місяців з ними, а потім повернеться на Землю, пройде курс реабілітації і зголоситься на наступний рейс. Якщо здоров’я не завадить. Космонавти, не зважаючи на інформаційний формат теперішніх перельотів, стають пенсіонерами так само рано, як і герої фізичних мандрівок. Свідомість аж ніяк не міцніша за тіло. В.-У зітхнув. Спочатку обережно втягнув у себе повітря, потім затримав дихання і швидко видихнув. Газообмін активізувався вчасно і працював коректно. От тільки запахів не було.

***

- Якщо ми деактивуємо твій світ, ти зникнеш, – сказав Ден, намагаючись зосередитись на моніторі і не дивитись на Мілу.
Міла була милим шестилітнім дівчатком. Вона померла вісім з половиною років тому. Послуги Склепу тоді були шалено дорогими, але батьки так боялись за свою єдину доньку, що на всяк випадок зробили повний архів її особистості і замовили достатньо просторий, як на той час, світ. Тривога була не марною – невдовзі дівчинка загинула в автокатастрофі. Смерть вийшла химерна – батьки, котрі сиділи попереду, заробили лиш по кілька добрячих синців, а дитина, у дитячому кріслі із защепленими ременями, вдавилась льодяником. Все трапилось так швидко, що до моменту розпакування Мілиного архіву її світ іще не був готовим, і Ден доводив його до пуття вже після того, як у ньому поселилась дівчинка. Світ поволі ставав бездоганним. Міла була такою славною дитиною, що «принцип неконтактності» вилетів у Дена з голови вже під час першої їх зустрічі. Міла приходила з пухнастим плюшевим зайцем під пахвою, сідала на обертове крісло біля Дена, і спостерігала за його роботою. Спочатку – мовчки. Потім вони перекидались кількома фразами. А далі говорили майже безперервно. А потім… Наступних п’ять років вона просила лиш про одне – знищити її світ.
- Мені дуже шкода, – казала вона. – Ти так стараєшся. І в тебе все виходить просто чудово. Але цієї ночі ми говорили з Плитом, і вирішили, що так буде краще.
Плитом звали плюшевого зайця. Вона не розлучалась з ним – з того дня, коли померла у своєму крісельці, злякано притиснувши іграшку до грудей.
- Я не можу,

читати