Завантажити

неправдоподібно спекотним. Ден повільно побрів до машини, завів двигун і ввімкнув кондиціонер.
Йому слід було їхати до моря. З Магдою – чи без неї.
Він поволі покотився з двору. Тільки після того, як вдалося втиснутись у щільний потік на магістралі, Ден подумав, що дарма не написав службову записку. Чи була вся історія його власним нервовим зривом, чи посмертним божевіллям клієнта – перевірити складно. Але щось у програмі світу WYB-5y дійсно йшло вкрай криво. Рушниця. Він ніколи її не створював – це можна перевірити у логах дизайну, збережених у двох резервних сховищах у Склепі.
За роздумами та не дуже впевненими обіцянками самому собі надіслати записку у Службу адміністрування зразу ж, як тільки буде вільних п’ять хвилин, Ден і не помітив, як вибрався зі щільного потоку й опинився в передмісті. З обох боків тягнулись дбайливо доглянуті, але дуже схожі між собою садочки. Ден міг на око визначити матриці практично кожного. Студентські експерименти, дві-три розкішних імітації позаминулорічних переможців дизайнерського конкурсу, зліплені із дешевих замінників, кілька аматорських підробок природних біотопів і – відпочинок для душі й ока – просторі англійські газони з гравійними доріжками, які виглядали б цілком пристойно, якби не масштаб 1:10.
Ден залишив машину під тентом і завернув за ріг білого будиночка. Настрій, і без того не райдужний, спаскудився до самих глибин. Стара курка. Знову вона за своє. Ден зупинився перед чималим бузковим кущем, який ще тиждень тому ріс собі перед будинком, навпроти ґанку, і зробив безуспішну спробу настроїти себе на делікатний і ввічливий тон. Йому ні за що не можна губити це замовлення. Він глибоко вдихнув, обійшов кущ і пішов у сад.
Під крислатою старою яблунею, якій насправді не було і двох років, він побачив здоровенного лисуватого чолов’ягу і маленьку сухеньку бабцю. Вони розмовляли. Точніше, він час від часу щось бурчав, а вона підскакувала, розмахуючи крихітною сапкою біля його носа, і аж заходилась верескливою скороговіркою. Ден окинув сад поглядом і поліз до кишені за інфоблоком.
Сад був розгромлений. Він нічим не нагадував маленький, затишний витвір мистецтва, зроблений Деном рік тому. Сад не був схожим навіть на травневу свою версію, коли Емма – так звали бабусю і власницю саду – вирішила, що їй конче потрібні гортензії, і власною персоною поїхала за триста кілометрів у якесь передове садівництво, заплатила скажені гроші і власноручно ткнула гортензії в землю. Кущі швиденько почали в’янути, і Дену довелось їх рятувати, а заодно вписувати в проект грядочки з якимось пряними травами.
Ден викликав віртуальну панель і почав тестування садової мережі. Звісно, що мережа буде порізана лопатами, сапками і садовими ножицями – це Ден знав і без тестування, досить було глянути на нові грядки, видерті з корінням кущі і вириті не знати навіщо траншеї. Емма, здавалось, відчула, що в землі щось відбувається. Вона круто повернулась і войовниче здійняла сапку.
- Навіть не думайте! – крикнула вона. – Забирайтесь! Не смійте нічого чіпати! Ненавиджу цю магію… – буркнула бабця вже собі під носа.
- Мамо, це не магія, – з відчаєм в голосі почав її здоровило-син. – Це дизайн…
- Пол, ти остолоп, – хльостко почала Емма. – Як я могла виростити такого остолопа? – Ці слова були звернені до Дена, і він постарався вдати, що не почув. – Я просила в нього садок. Маленький садок, де я б могла копирсатись на клумбах і потроху звикати до землі. В моєму віці вже час, як гадаєш? А ти що зробив? – вона ткнула сапкою в бік Дена. – Ти приволік сюди цього!
Ден знову вдав, що недочуває. Його не цікавили сварки – він поспішав відновити комунікаційні канали між масивами нанотрансформаторів, зруйновані невтомною Еммою. Ден підозрював, що бабця спеціально пересаджує і перекопує все в найнесподіваніших місцях, аби лиш максимально понівечити мережу. Потім вона підкреслено гучно лається з сином, а сама потиху приглядається, як він працює зі своїм пультом. Часом йому здавалося, що старенька засікала час і фіксувала, скільки займе ремонт мережі цього разу. Ден несподівано підняв очі від контрольної панелі, спіймав погляд бабусі і перш ніж вона відвела очі, встиг широко і нахабно до неї всміхнутись. Він більше на неї не сердився. Мережа виведена з ладу. Частина трансформаторів безповоротно втрачена. Але її син заплатить і за роботу, і за матеріали. А вперте бажання Емми самотужки обробляти свій сад здавалося йому прецікавим анахронізмом. Їй хотілось власноруч підрізати троянди й перекопувати грядки. От тільки підтримувати реальний сад вона не могла – не вистачило б ні вміння, ні сил.
- Я не можу дивитись, як кущі самі переповзають вздовж паркана, а яблуні крутять гілками, – підкреслено голосно, аби чув і Ден, продовжувала старенька.
- Але мамо, повороти гілок покращують дозрівання яблук! – вигукнув син.
- Ох, Пол, краще помовчи! – кричала Емма. – Господь потурбувався про те, щоб кожне яблуко й без того отримало все, що йому потрібно. Навіщо дереву крутити гілками? Це, все-таки, не вітряк!
Ден ледве

читати