Завантажити

частина моєї роботи.
- Про що ви говорили? – низьким і хрипкуватим голосом спитала жінка.
Ден завагався.
- Ну? – буркнув чоловік. – Чи ви язик проковтнули? Мені теж цікаво почути. Увесь минулий місяць вона від мене ховалась!
Він почав швидко й нервово ходити по м’якому килимовому покриттю кабінету. Ден відчув, як роздратування минає. Кунц, ясна річ, був боровом. Але зараз його безсила лють викликала співчуття. Посмертний світ з ілюзією життя зміг створити й ілюзію смерті…
- Вона казала, що хоче… припинити своє існування, – Ден і сам ледве не сказав «покінчити з собою». – Вона просила мене допомогти.
- Ага! І ви погодились! – Кунц зиркнув на Дена очима, в білках яких потріскані судини склали химерне червоне мереживо.
- Звичайно, ми не погодились, – відповів Ден.
- Тоді хто це зробив? Доступ до її світу…
- Припини, Якове, – сказала раптом жінка. – Досить. Ходімо.
- Що?
Чоловік був явно приголомшений.
- Але… Я не можу все залишити як є. Хтось вбив мою доньку!
- Наша донька загинула в автокатастрофі, – несподівано твердо мовила жінка. – Вісім років тому.
Вона встала з крісла й повільно пішла до дверей – довга й худорлява, повна протилежність до свого чоловіка.
Не дійшовши до дверей, вона зупинилась і повернулась до Дена.
- Що вона вам казала, коли… востаннє?
- Вона казала, що Плит плакав цілу ніч, – відповів Ден.
Це було навіть гірше, ніж з Мілою…
Кунц раптом гучно схлипнув. Жінка кивнула.
- Він плакав цілий рік, – прошепотіла вона. – Ходімо, Якове. Скоро зберуться гості. Їм не конче про все це казати, правда?
Кунц покірно кивнув.
- У мене сьогодні день народження, – навіщось сказав він Дену.
Родина Кунців тихо покинула кабінет.
- Пережили, – видихнув Мік, щойно за ними закрились двері. – З цими – пронесло.
Ден практично ліг на стільці й заплющив очі. Якщо це – «пронесло», то як тоді виглядатиме класичне Мікове «влипли»?
- У тебе зараз багато замовлень? – спитав Мік.
- Окрім Склепа? Не дуже.
- Це добре. Бо ти мені потрібен, – Мік кивнув у бік дверей. – Це тільки перші ластівки.
Ден запитально звів брови.
- У нас проблеми. Хтось, як не крути, погасив світ Міли Кунц. І якщо це був не ти, не я і не вони – то хто?
Ден замислився.
- Глюк програми? Впало живлення? Напали підземні гноми?
Мік стенув плечима.
- З живленням все гаразд – воно не падало, і обидва резервні генератори в нормі. За все решту – сказати нічого не можу. З програмою підтримки діється якась чортівня. Я навмання вибрав кілька світів і перевірив.
- І що?
- Ходімо. Тобі варто на це подивитись.

***

Ден, похитуючись, зайшов у квартиру. Він не знав, що розібрало його дужче – втома чи півпляшки віскі на голодний шлунок, які він прийняв у кабінеті Міка. Це було необхідно, сказав він собі. Вони лікувались. Ден впав у крісло і замалим не застогнав – від лютого болю в голові і спогадів. Його світи – барвисті, різні, але всі без винятку затишні й цікаві, – що з ними сталося? І хто міг таке вчинити? Вони з Міком перебрали, певно, сотню світів – і з них заледве дюжина могла претендувати на звання нормальних. У всіх решту панував цілковитий хаос. Кілька світів страдали від помітного перенаселення – з хворобами, злочинністю і «світовими війнами» на континентах розміром в сотню квадратних кілометрів. При тому походження більшої частини популяції було цілком незрозумілим. У декотрих світах люди деградували практично до тваринного стану. А майже третина світів була зруйнована вщент – там не діяли навіть фізичні закони.
Що робити з перенаселеними світами, Ден думати не збирався – нехай Мік сам викручується, як може. Звісна річ, здійметься буча, його обов’язково звинуватять в тому, що він по кілька раз продавав один і той самий світ, звинувачення підхопить преса, але суд його вини не визнає. Хоча б тому, що можна спокійно продати два світи-клони, а не ризикувати з поселенням кількох клієнтів у один. Тим паче, що декотрі зі світів були забиті вщент – і не помітити цього при огляді майбутні клієнти не могли.
Крім того, доведеться вирішувати, які світи можна врятувати, які – розселити, а які – добити, щоб не мучились. З розселенням буде своя катавасія – переважна частина населення – чисті «віртуали», і відрізнити їх від колишніх реальних людей зовсім не просто. Ще доведеться розслідувати, куди поділись мешканці спустошених світів – до сусідів чи прямісінько в небуття. І ще не завадило б з’ясувати, що трапилось з єдиним світом, який просто безслідно зник – зі світом маленької Міли Кунц.
Мік увесь вечір цмулив віскі і лаявся. Потім він перестав лаятись і почав схлипувати. На ранок було призначено засідання за участю всього техперсоналу і якихось спеців з Космічного бюро, запрошених для консультацій. Денова присутність була зовсім необов’язковою – він був всього лише дизайнером. І чи не вперше в житті він про це нітрохи не шкодував.
Зі стогоном він вибрався з крісла й побрів на кухню. Ден відчував, що йому зараз бракує Магди. Вона, звісно, обізвала б його останніми словами, загнала у ванну й полила крижаною водою. Їй не

читати