
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
мені так сподобається мій садок, що я не захочу з ним розлучатись навіть після смерті.
- Він помилився?
- Юначе, в мене немає нічого, дорожчого за сина. Але і з ним я готова розлучитись, коли прийде мій час. Після смерті – тільки Божа воля, – різко сказала Емма. – І якщо Бог захоче перенести мене до раю, то не сумнівайтесь, райський сад напевне буде кращим, ніж те, що створить якийсь хлопчисько.
Емма налила собі чаю, відпила і скривилась – здається, їй він теж не дуже подобався.
- До того ж, це буде корисно для Пола, – сказала вона. – Йому прийдеться нелегко – але ж повинен і він відчути, що таке нелегко. Йому доведеться відірватись від моєї спідниці. А якщо я буду в межах досяжного, він буде бігати до мене при першій-ліпшій нагоді. Потім він заведе собі подругу, яка мені не сподобається, ми почнемо з’ясовувати стосунки…
- Якщо ви захочете, я зможу створити для вас багато затишних місцинок, де вас ніхто не зможе знайти, – сказав Ден.
- Що за дурниці, юначе! Ви думаєте, що я зможу відсиджуватися у схованці, коли мене шукатиме власний син? – обурилась Емма.
Ден зітхнув і знову зиркнув крізь перила на садок. Наномережа до цього моменту мала цілковито відновитись.
- Емма, ви дозволите зайнятись вашим садком?
- А я можу відмовитись? – саркастично реготнула бабця. – Ви, здається, уклали угоду з моїм сином. Працюйте. І тільки спробуйте хоч пальцем доторкнутись до гортензії!
- Я не торкатимусь гортензій, – втомлено сказав Ден. – Скажіть, чого вам бракує? Що мені зробити, щоб вам було затишно у цьому садку?
- Я вже казала вам про це двадцять раз, – пробурчала Емма.
- Може, я щось не так розумію.
- Може, ви геть-чисто все не так розумієте, – відрізала Емма. – Страх, праця, і задоволення – ось що мені потрібно від саду. А тепер – геть з тераси. Наведіть лад і забирайтесь. Мені ще треба обприскати троянди. Я боюсь бронзівки.
Вона схопила піднос з чайником і горнятами, і зникла в домі. Ден приголомшено дивився їй у слід. В її саду не могло бути бронзівки. У ньому взагалі не було шкідників – дотримуючись принципу недосконалості, Ден дозволяв собі два-три припсутих яблука. Але справжні, неконтрольовані шкідники?
Ден похитав головою і рушив до інфоблоку, котрий лежав у траві.
Коли він взяв його до рук, щось боляче вкусило між пальцями. Він пригледівся й помітив мураху. Екосистема саду їх не передбачала.
Ден скрушно зітхнув і взявся за наведення ладу. Мережа відновилась, але місцями працювала нестабільно. Він правив помилку за помилкою – і невдовзі майже заспокоївся – аж раптом завібрував інфоблок. Ден вставив у вухо невелику пластичну сферу з хвостиком – інфоблок був завантажений роботою, і забирати ресурси на відеозв’язок не хотілося.
- Ти де? – спитав у вусі знайомий голос.
- А ти хто? – роздратовано відповів Ден.
- Я Мік! – гаркнуло у вусі.
- Вибач, Мік. Не впізнав, – смиренно протягнув Ден. – Я в саду – якщо тобі це щось каже.
- Дай мені код світу, – якось тривожно попросив Мік. – А краще – негайно сам втікай з програми.
- Я в реальному саду! – сказав Ден.
- А, тоді не страшно. Кидай все – і приїжджай у Склеп. Негайно.
- Та що у вас там… – почав було Ден, але його перебив сигнал завершення зв’язку.
Ден створив послідовність завдань для локального процесора, згорнув пульт, і, обтрусивши штани, рушив до машини.
Мік зустрів його біля входу до Склепу.
- Коли ти востаннє працював з MU32?
Ден роздратовано зітхнув і поліз в інформатор. Але Мік перехопив його руку і тихо сказав:
- Це Міла Кунц.
- Міла? – перепитав ден. – Маленька Міла?
Мік кивнув.
- Тиждень тому, – відповів Ден. – Може, днів десять. Зараз уточню.
Мік знову перехопив його руку.
- Це вже не важливо, – пробурчав він. – Її батьки в моєму кабінеті. Тобі доведеться з ними зустрітись.
Мік круто повернувся і рушив до входу в Склеп. Ден пішов слідом, відганяючи незрозумілий страх.
В кабінеті директора служби підтримки Склепу йому назустріч піднявся невисокий, квадратний чоловік. Жінка залишилась в кріслі. Її лице було непорушним, склистий погляд застиг на порожньому столі. Натоміть обличчя чоловіка увесь час коливалось між розгубленістю і люттю.
- То ви її послухали! – гаркнув чолов’яга, дивлячись на Дена.
- Вибачте?
- Пане Кунц, у нас немає жодних підстав… – почав Мік.
Але Кунц його перебив.
- У мене є підстави, – сказав він, усім корпусом повертаючись до Міка. – Я знаю, що моя донька вже давно носилась з ідеєю самогубства.
Жінка схлипнула.
- Я би не став називати це самогубством, – сказав Ден.
Він зрозумів, що сталось, але його гризло питання – як?
- А як би ви це назвали? Чи після того, що ви зробили, справді треба вживати вже інше слово?
- Це ви про жирафа? – невинно поцікавився Ден.
Чолов’яга його дратував. Як цей боров міг бути батьком такої милої дитини?
- Якого жирафа?! – ревнув Кунц.
- Котрого я зробив для вашої доньки під час нашої останньої зустрічі.
- А, так ви з нею зустрічались!
- Так, я часто зустрічаюсь з померлими клієнтами. Не можу сказати, що отримую від цих зустрічей море задоволення, але це –
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року