
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
А… Вибачте, – прошепотів він. – Ви сказали, що сигнал пропав?
Директор щось ствердно буркнув.
- Але це значить, що я… Я помер?
Директор крізь зуби вилаявся. Хтось намагався щось нашептати йому на вухо – і робив це достатньо голосно, щоб Віктор міг розібрати слова. Але почуте вперто не хотіло складатись у якусь логічну послідовність. Директор роздратовано смикнув головою, і гучний шепіт обірвався.
- Що ти пам’ятаєш? – спитав директор. – Ти взагалі хоч щось пам’ятаєш?
Віктор стенув плечима. Все, що він пам’ятав, було радше уривками химерної маячні. Легке тіло, що стрімко несеться по крижаному полю. Оранжевий газовий протуберанець – вид зсередини. А його тіло раптом простягається замалим не до горизонту… Маячня.
Віктор знову спробував облизати сухим язиком порепані губи.
- Може, все-таки помилка в програмі адаптації? – невпевнено почав він.
Директор похитав головою.
- Як ти думаєш, скільки людей і скільки разів її перевіряли за останні два дні? – пробурчав він. – Ще якісь версії будуть? Як ти себе почуваєш?
- Як при лютому похміллі, – чесно відповів він. – Або як після такого ж лютого грипу з тижневою лихоманкою.
- Вірус? – директор звів брови.
Віктор невпевнено кивнув.
- Якась зараза, що спеціалізується на місцевих організмах… – задумливо пробурмотів шеф.
Йому на вухо знову щось зашептали. Віктор розізлився.
- Та говоріть вже по-людськи! – роздратовано гримнув він.
Директор кивнув.
- Таку можливість не можна виключати, – Віктор впізнав високий, дзвінкий голос начальниці відділу антропології, – але ймовірність вкрай невисока. Адаптований організм колоніста, скоріше за все, функціонально схожий на гіпотетичні місцеві види, але помітно відрізняється на генному рівні. Якщо ці місцеві види існують, що, до речі, теж не дуже ймовірно – шість десятків камер і чотири сенсорних поля поки нічого не зареєстрували.
- Навіть якщо місцевих організмів там і нема, це не значить, що не існує вірусів, які можуть жити в таких гіпотетичних організмах, – буркнув Віктор.
Директор кивнув.
- Вірус, який розмножується тільки в тілах модифікованих пришельців? – знущально протягнув хтось третій. – І кого він їсть, коли пришельців немає?
- Майкл, не розповідайте дурниць, – втомлено сказала антропологиня. – Що ви знаєте про віруси? Їм не потрібна їжа. В кристалізованому виді вони зберігають властивості – чи життєздатність – дуже довго. Вони взагалі, з певної точки зору, неживі. В організмі з непідготованим імунітетом вони можуть розмножуватись із шаленою швидкістю.
Майклом звали провідного кібернетика Бюро. Він не займав жодних високих посад, і був, загалом, фігурою напівмістичною – про нього чули всі, але ніхто, крім вищого керівництва, на власні очі не бачив. На думку найрадикальніших із низових кібернетиків, Майкл насправді вже півсотні років як помер.
- Дівчинко моя, про віруси я знаю не менше інших тут присутніх, – добродушно протягнув він. – Знаєте, скільки їх пройшло через мої руки? Але в одному ви маєте рацію. Без належної імунної відповіді, вони розмножуються, як кролики.
- До чого тут кролі, Майкл?!
Віктор заплющив очі. Розгоралась звичайна міжвідомча сварка. Він піднявся, зробив кілька непевних кроків і добрався до реплікатора. Повне горня холодної води – ось все, що йому було потрібно. Якщо не рахувати цигарки.
- Як довго, ви кажете, вірус може знаходитись в кристалізованому стані? – долинув до нього голос Майкла.
- Віками.
- Віки – це надто поетично, лялечко. Вірус в кристалізованому стані при дуже низькій температурі – це практичне виключення фактору часу. Його руйнує хіба тепловий хаос чи деякі види радіації. Можна знайти кутки у Всесвіті, де і одне, і інше практично відсутнє. У вірусі немає власного життя, і з якоїсь точки зору – він вічний.
- Все це не більше, ніж красива теорія, Майкл.
- Ні, це практично те, з чим ми зіткнулись, Лізонько. Ми шукаємо причини збоїв у інформаційній системі.
- В організмі.
- Не має значення. Вірус міг як завгодно розмножитись і спотворити що завгодно. У межах конкретної інформаційної системи. Чи то пак людського організму.
Віктор випив воду і з’ясував, що функція реплікації тютюнових виробів справді заблокована. Він спробував змінити налаштування – без жодного ефекту.
- Біологи працюють з живим, тому вони так нічого і не зрозуміли у вірусах, – долинало Майклові бубніння. – Віруси – це не життя. Це інформаційні машини, які реалізуються в живих організмах так само, як наші космонавти реалізуються у середовищі інших планет. Всі віруси, які ми бачили дотепер, були примітивними…
Неприємний голос, – подумав Віктор, роблячи чергову спробу обійти обмеження реплікатора. Здається, це саме Майкл не зовсім живий. Може, саме тому він так добре розуміється на кібернетиці? Тоді могли б спитати і в нього. Міжпланетники – це також спеціалісти з напівжиття. Тільки робота – і нічого особистого. У повному сенсі слова. Навіть розсипного тютюну реплікатор не дає…
- Якого біса мій реплікатор не робить цигарок? – спитав він кудись у простір.
Перепалка з іншого боку каналу
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року