Завантажити

завмерла на півслові.
- Мабуть, твої погані звички мали залишитись в особистому архіві, – буркнув директор. – Хоча насправді це якийсь глюк – реплікатору начхати, що генерувати.
- Функцію заблоковано, – сказав Віктор.
- То розблокуй!
- Не виходить.
Директор роздратовано зітхнув.
- То доведеться кидати палити.
- Легко сказати…
- А що ти вдієш?
- Біс з ним. Дочекаюсь, поки надішлете техніків.
- Техніків не буде, – тихо сказав директор.
Віктор озирнувся. Хтось знову щось зашепотів, але директор люто зиркнув кудись через плече, і шепіт урвався.
- Шеф, в принципі все працює, – сказав Віктор. – Синхронізація широкого каналу займе трохи більше часу, але…
- Не в тому річ, – сказав директор. – Поки не розберемось з цим твоїм вірусом, ми не можемо ризикувати фахівцями.
Віктор замовив горня міцного чорного чаю і повернувся до ліжка. Директор, ясна річ, мав рацію. Фахівцями ризикувати не можна. Що ж до міжпланетників, то подібний ризик є частиною їх службових функцій. Прилетіти на планету, перевірити на собі програму адаптації, протягнути канал і прийняти колоністів. У його випадку – інженерів і техніків Космічного бюро, які потроху перетворять бету/Mensa4 у штатний сектор земної інформаційної мережі.
- Скільки часу займе вивчення мого… стану? – спитав він.
Директор зам’явся.
- Вірус – це тільки припущення, – продовжував Віктор. – Може, справа в чомусь іншому. Я ж, до біса, не антрополог, не лікар і не кібернетик. Могло статися все, що завгодно …
- Дуже точно сказано – все, що завгодно, – пробурчав директор.
- Але зараз вже все, як слід, – продовжив Віктор. – Зі мною все гаразд. Все що треба – трохи часу і робочі програми…
- Віктор.
Віктор від несподіванки ковтнув із чаєм порцію повітря. Він подумати не смів, що директор Космічного бюро знає його ім’я.
- Віктор, тобі вже не потрібні програми. Ми не будемо перекидати колоністів на бету/Mensa4.
Віктор повільно поставив горня на підлогу і звів погляд на директора.
- Чому?
- Ми згортаємо програму колонізації твого сектора, – з канцелярським відтінком в голосі сказав директор. – На вимогу уряду.
- Чи можу я поцікавитись причиною?
- Можеш. Твій ідіотський вибрик зі зламом банку персональних даних. Навіщо ти це зробив?
Віктор стенув плечима. Він не пам’ятав, як зламував бокс.
- А це і справді був я? – спитав він.
І сам негайно зрозумів, як дурнувато це прозвучало. Повне відновлення особистості Віктора Крамських було потрібне одній-єдиній істоті у цілісінькому Всесвіті. Йому самому.
Директор похитав головою.
- Ти не виконав навіть частини необхідних операцій…
- У мене глючили програми!
- Я перевірив софт, який тобі надсилали. Особисто перевірив. Все працює нормально.
- Може, програми були пошкоджені під час пересилки.
- Можливо. Але це означає, що канал нестабільний. І ми не можемо пересилати по ньому колоністів. Але найголовніше – це твоя поведінка. Ти повівся… неадекватно.
- Я був хворий.
- Ми не можемо це перевірити. А уряд щільно набитий панікерами.
- Я зрозумів. Мені збирати речі? Шукати нову роботу?
Директор знову довго і тяжко в нього втупився.
- Тобі не доведеться шукати нову роботу, – сказав він втомлено. – Дехто тут вважає, що ти сам винен… Я з ними не згоден. У мене є інша версія… Але я також не можу її перевірити.
Віктор взяв горня з підлоги й ковтнув чаю. Директор ще якийсь час мовчки його розглядав, а потім заговорив знову:
- Ми не можемо забрати тебе на Землю.
- Уряд вирішив, що я небезпечний? – з погано прихованим роздратуванням поцікавився Віктор.
- Не тільки в уряді справа. Ти занадто великий після відновлення. Канал для тебе тепер завузький. Тобі якось вдалося втягнути свій особистий архів туди, але назад дані не пройдуть. Твій передавач – не наш, він не витягне.
- Я можу відновити архів В.-У67Х-3.
- Не можеш. По-перше, у тебе немає ні програм, ні потрібних знань та вмінь. По-друге, у тебе інший вихідний біоматеріал – ти все-таки адаптований, хоч і якось криво. А є ще й третє: якщо версія з вірусом точна – код твого адаптованого організму додатково спотворений. Архів В.-У непридатний. Його модифікація тебе просто вб’є. А створити новий архів при невідомому вихідному коді сам ти не зможеш.
Віктор похапцем допив чай і знову поставив горня на підлогу.
- Виходить, я залишаюсь тут?
Директор коротко кивнув.
- Ви дійсно не тримаєте резервних копій архіву? – тихо і майже злякано спитав Віктор.
- Ми дійсно їх не тримаємо, – відповів директор. – Хоча навіть якби вони в нас були…
- Ви не стали б підставлятись через мене, – закінчив Віктор. – Все ясно.
Закон про реплікацію забороняв відновлення тих, хто загинув, пропав без вісти чи назавжди залишився на далеких планетах. Стаття про невтручання в базові біологічні та історичні процеси…
Директор скривився.
- Ти що, не розумієш? Ти активізував свій архів. І його більше немає. Ніде!
Можна було і не уточнювати. Стандартна процедури відновлення особистості. На фізичному рівні стираються, і багаторазово забиваються нулями ділянки у пам’яті сховищ, де були обидві

читати