Завантажити

більшості випадків, можна було скористатись якимось аналогом дзеркала…
В.-У. біло цілком байдуже, хто він в дану мить – колонія грибків, згусток слизу чи юнак-Аполон – хоча й було відчуття, що тіло в нього зараз майже антропоморфне. Байдужості у цьому питанні сприяло те, що «перші колоністи» міняли зовнішність всього на кілька місяців.
- Слухай, я не збираюсь надсилати своє фото коханій дівчині, – сказав він. – Все, що мені потрібно – щоби перестали глючити програми. І якщо ви так і не спромоглися надіслати реліз, відповідний для моїх умов, я спробую розібратись з налаштуваннями сам. Тільки дайте повну інформацію про мої біологічні потреби. В мене не та ситуація, щоби експериментувати ще й з цим!
- У тебе недостатньо кваліфікації для польової відладки, – відповів технік.
- Я що, ніколи цього не робив?
- Робив. Тричі. Але цих спогадів у тебе немає.
Бісові спеціалізатори! Йому вже тричі доводилось викручуватись у схожих ситуаціях, але розумні хлопчики з томом інструкцій відсікають ці спогади, бо відлагодження програми – в компетенції інших спеців, а йому, бачте, це непотрібно!
- Тоді дайте мені доступ до персонального архіву, – сказав В.-У.
Відповідь він знав наперед.
- Відмовлено. Етап адаптації організму до середовища ще не закінчено.
- Але я можу і не дожити до адаптації без робочих програм!
Сперечатись було безглуздо. Для таких випадків був цілий кілометр інструкцій, які розповідали, що особистість піонера – серйозна перешкода для об’єктивного вивчення середовища. Так ніби він тут щось сильно вивчав! Вся інформація до них йде напряму з датчиків та сенсорів, якими нафаршировано все – від його мозку до сусіднього гірського масиву. Його рапорти йдуть прямим ходом в архів. Їх прослухають лише в тому випадку, якщо він перестане виходити на зв’язок і його визнають загиблим. І то тільки тому, що такою є процедура стирання блоку персональної інформації.
- Вам було надано всі необхідні програми для адаптації і відлагодження базового середовища, – бубонів технік, сидячи в зручному кріслі, і, вочевидь, цідячи пиво в моменти тривалих пауз.
В.-У відключив зв’язок. Незрозуміло, як людству, обтяженому такою кількістю ідіотів і бюрократів, вдалося вийти за межі Сонячної системи.
Хоч би й ця програма трансформації житлового середовища – кому вона насправді потрібна? Все що слід зробити – це вивчити планету, сформувати адаптовані тіла, і приймати потік колоністів. А будинки з ландшафтами хай вже самі собі вигадують. А може, їм так сподобається місцевий пейзаж і життя під відкритим небом, що й будинків не захочеться – он він хрустить ногами-лапами по молодій кризі, й чудово себе почуває. Трохи тоскно стає лиш коли приходять сутінки, і з розколів підіймається бузковий туман, але до всього можна звикнути. Ось він уже майже й звик.
Щоправда, колоністи, на відміну від нього, не були фаховими мандрівниками. І приходили вони на планету цілком, всією особистістю – зі спогадами, страхами, амбіціями і вподобаннями. Для них подорож і перепакування тіл були справжньою пригодою. І сіро-рожева пустеля довкола могла видатись їм не надто гостинною. А після виходу з трансформації – в якому б тілі вони не опинились – колоністів варто було посадити в крісло, налити чаю чи чогось міцнішого, і дати можливість подумати, як жити далі. Тому Космічне бюро зробило створення Першого дому однією з обов’язкових умов для початку передачі колоністів. В.-У мусів цей дім збудувати. Без коректних програм і власних спогадів, які, можливо, допомогли б ці програми налаштувати.
Він продовжував думати про будівництво, щоб не надто зосереджуватись на всьому решту. Наприклад, на генераторі, з яким, по суті, було нітрохи не краще. Він працював як годинник – поки не збільшувалось навантаження. Розширення каналу зв’язку, збільшення потужності реплікатора чи передача додаткової потужності на шахту, де йшов видобуток металу, заганяли генератор в ступор. Зв’язок зникав одразу, реплікатор щось безпомічно пищав і йшов у небуття слідом за зв’язком. Досить було повернути енерговитрату до мінімального рівня, як все оживало. Хоча генератора, за специфікаціями, було достатньо для середніх розмірів мегаполіса.
При тому розумники з бюро продовжують стверджувати, що все протестовано і мусить працювати, як годинник. А може, хтось замість «пакету колонізатора» надіслав «пакет виживання», і в тому вся біда? Але чому тоді не виходить збудувати навіть примітивне сховище? А поки все, що йому залишається – це боротись з обладнанням і писати слізні рапорти про непридатність його програм. А ще – лаятись з техніком, чия компетенція значно вужча від його власного заду на конторському кріслі.
В.-У піднявся. Йому захотілось прогулятися й розім’яти м’язи. Може, навіть пробігтися – до Сутінкових Долин, наприклад. Чого він сидить, втупившись в панелі? Довкола, як не як, дивний новий світ. Іще не колонізований.
Тієї миті думка про колоністів викликала у нього роздратування. Люди обертаються на згустки чистої інформації. Долають простір, про який і подумати-то страшно.

читати