Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

головою. – Вони самі … – Вона запнулася і з острахом зиркнула на нього, а потім відмахнулася від власних сумнівів, – вони самі божевільні баби, і всіх довкола намагаються зробити такими самими.
- Добре, Леонора, – лагідно промовив П’єтро – він навчився цього давним-давно, адже цим супроводжувався чи не всякий його приїзд на цей хутір. – Я повернуся в місто і підшукаю вам заміну. Ви не відмовите в люб’язності почекати ще дні зо три?
- Три? – вони завжди негайно випускали пар, ці доглядальниці, коли чули його спокійний голос і розуміли, що він не стане їх просити. Вони починали покусувати губи або нервово смикати фартух, опускали погляд, і йому здавалося, що він виразно чує, як шарудить в черепній коробці охолодження процесора, котрий підраховує інтерес і співвідносить його зі збитками.
- О, звісно. Три дні я потерплю. Можливо, вам знадобиться навіть більше часу, – питальний погляд. – Ну, кого попало на таку роботу не наймеш …
- Ні-ні, я розумію, що вам тут важко, – той же рівний тон. – Дякую, я можу вирішити це питання навіть швидше.
- Не варто поспішати, сеньйор, – її мова стає швидше. – Тут вам потрібна особлива людина. Сеньйори дуже … складні і по-своєму вразливі люди.
- Звичайно, Леоноро. Я завжди це враховую і підходжу до підбору персоналу дуже уважно.
Вона з готовністю киває. Прислузі небагато треба, щоб забути про скандал, який вона збиралася закотити і репетиції якого прокручувала в голові останні два тижні.
Він посміхається майже винуватою усмішкою.
- Я уявляю, як вам тут було нелегко, Леоноро.
Вона знову киває. Її спектакль зірвано. Її обличчя міняється – тепер на ньому маска турботи.
- Ви такі уважні до своїх тітоньок, сеньйор. І ви все робите сам!
- Це мій обов’язок. У них більше нікого немає.
- Але чому вам не перевезти їх до спеціалізованого закладу? Є ж будинку престарілих. Лікарні … Ну, ви ж знаєте, які вони … неспокійні.
Ну, ось, вони вже не божевільні баби, а всього лише неспокійні клієнти. Він майже готовий посміхнутися.
- Навіщо, Леоноро? Їм добре разом. Вони не відчувають себе покинутими, хворими. Їх неспокійна поведінка в старості – наслідок нелегкої молодості, Леоноро. Нам з вами слід про це пам’ятати.
Вона смиренно киває. Їй добре за сорок, але він тільки що натякнув, що вважає її молодою. Жіноче марнославство – інструмент ще більш легкий у використанні, ніж самовдоволення служниці. Мине не так багато років, і Леонора перетвориться на таку саму стару, як і його тітоньки. Вона буде кричати по ночах, як тітонька Елен. Не відриваючись від екрана, нервово гризти насіння, не беручи до рота нічого іншого, – як тітонька Анна. А може, вона порине у вирощування бегоній, і, як тітонька Кларисса, буде ночами сидіти в засідці з допотопним дробовиком в очікуванні злодіїв, які зазіхнуть на її скарби, чия ціна нижча, ніж ціна пластикових горщиків, в які їх посаджено. А ще вона буде пиляти прислугу – за пересолену зупу (ви хочете моєї смерті, люба, я знаю – але негоже демонструвати це так відверто), за складку на фартусі (я розумію, чому вас ніхто не взяв заміж, дорогенька, – ви така засранка), буде вихлюпувати покоївці на руки начебто надто гарячий чай (ви хотіли, щоб я ошпарила собі язика, дівчинко?). Просто тому, що вона сама побувала в прислузі, і знає, як це повинно бути. А ще тому, що ця покоївка, хай і не надто молода, все рівно її переживе.
Майбутнє Леонори – а до неї Беати, Зінаїди, Маріам та інших, чиїх імен він вже не згадає, – написане на її обличчі. Навіть якщо вона зуміє перебратися з Двадцять п’ятого кілометра до того світу, куди так прагне і про який нічого не знає. Не в тому річ, що світ той не зовсім такий, яким вона його собі уявляє. Вона навряд чи змогла б у ньому жити, навіть якби він виявився точнісінько таким.
Його думки перериває поява на ганку тітоньки Маріси. Вона енергійно махає рукою й шкутильгає по сходах йому назустріч.
- Мій хлопчик, – вона охоплює кістлявими пальцями його обличчя і різким рухом нахиляє його голову, щоб поцілувати в чоло. – Я говорила цій карзі – твоїй тітці, що тебе слід чекати на днях. Три дні тому казала. І що?
Вона кричить так, щоб її напевно почула «ця карга» – тітонька Анна, здогадується він.
- І що, я питаю? – її голос пронизливий і по-старечому надтріснутий.
Він зводить погляд і помічає у віконці мансарди за відігнутою білосніжною фіранкою тітоньку Анну. Її губи складаються сопілкою, коли їх очі зустрічаються. Тітонька Анна вважає, що це ознака доброго виховання – показати, як ти здивований приходу гостей. Він приїжджає на цей хутір що три місяці вже багато-багато років – і тітонька Анна завжди зустрічає його цією пантомімою.
- І ось, він приїхав, – тепер тітоньку Марісу напевно добре чути на трасі, а може, й біля Престолу Слави Господньої, до якого вона зазвичай волає, коли стикається з несправедливістю – себто приблизно щогодини. Вона продовжує кричати, поки вони всі разом перетинають двір. П’єтро автоматично відзначає, що собака накульгує, а кішок стало більше – кішки тяжіють до старих, а ось собакам поруч з ними не

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери