Завантажити

Пітом такі стосунки склалися, що я набрався сміливості і запитав. Він похитав головою і відповів, що на таке питання може бути відповіддю тільки сама Гра. Вони, ідіоти, це розуміють, тому що їхні мізки – це і є Гра. А нам, нормальним людям, пояснити не можуть. Немає таких слів в нашій мові. Я йому вірю. Мені і для простіших речей часом не вистачає слів.
Ось і розмови з Лізою боюся. Дуже боюся – чи зможу пояснити?
Тепер у будь-якому підручнику з психіатрії є про сумісний ідіотизм. Якісь особливі електромагнітні коливання в мізках, здатність їх вловлювати і встановлювати зв’язок. Але більшого вам підручники не скажуть. Не пояснять, яким чином відбувається кодування і декодування сигналу, як цей зв’язок генерує Гру. Життя – це загадка. А Гра – це життя ідіота. Тобто загадка в квадраті. Я так розумію.
Гру одного разу просто виявили. Одночасно в трьох точках планети. Причому в одній з них сумісних ідіотів піддавали примусової евтаназії, в іншій їх права шанували, але їх самих при тому намагалися лікувати і «розвивати» – іноді перетворюючи на звичайних ідіотів, для яких не було шансу на повноцінне життя навіть у Грі . А в третьому місці на них просто не звертали уваги – там це була особиста справа і особисте горе родини. Вчені писали, що ці умови – кожні по-своєму – спровокували сплеск активності мозку ідіотів і в результаті з’явилося загальне інформаційне поле. Щось на зразок свідомості, чи що.
Бум почався, коли виявилося, що для сумісного ідіота контакт можливий не тільки з іншими ідіотами, але і з нормальними людьми. Батьки, бабусі-дідусі, сестри-брати – вони хотіли подивитися на світ, в якому живуть ті, кого вони люблять. А ідіоти – вони як діти. Їм хотілося поспілкуватися з мамою і татом чи з улюбленою бабусею. Тому з’явилася Гра – така, якою її знаємо ми, з локаціями, сценаріями, ігровими образами. Це для них, для коханих та близьких, вони створили таку Гру – щоб зустрітися, поговорити, посміхнутися одне одному. Заспокоїти. За руку потримати. Вони ж звичайні діти, ідіоти-то. А яка вона для них, ця Гра, тобто яка вона насправді, – нам знати не дано. Ми ж нормальні.
Гра стала грою – туди може потрапити будь-хто за певну платню, і грати в своє задоволення у що захоче. Спочатку це було нелегально. Говорили про невивчений вплив Гри на мозок нормальної людини, атрактивність та ігроманію, можливі порушення психіки. Сумісних ідіотів ставало дедалі більше – спалах припав якраз на той період, коли існування Гри визнали на офіційному рівні країни Великої П’ятірки. Тоді заговорили про можливий вплив Гри на генотип. Звичайно, паніку сіяли – як психотехніка, нехай навіть зовсім невивчена, може впливати на молекулярну структуру організму? Навіть якщо може – вони так і не зуміли пояснити, як саме. Тому ніхто не повірив. А якщо хтось і повірив – начхати. Ну, все одно що лякати діток: будете займатися мастурбацією – на долонях волосся виросте. А навіть якщо виросте – ну і що?
Піт у Грі все своє життя. Його батьки виявилися нормальними людьми – дізналися про Гру, плюнули на закони і дали своїй дитині нормально жити. Батька судили – хтось із сусідів настукав. Пощастило, що Піт до цього моменту вже став повнолітнім – інакше сів би дядько Митя років на десять. Дурень-стукач не знав, що ідіоти фізіологічно інфантильні – подумав, що Піту не більше тринадцяти. Він і тепер років на п’ятнадцять виглядає – але ж йому скоро сорок. Так що таткові пощастило – сплатив штраф чи то за шахрайство, чи то за ухилення від податків. Довести, що Піт у Грі, не зуміли. А якби навіть зуміли – ну і що? Піт повнолітній. А судити його не можна, оскільки недієздатний. Засудити можна було мене. І Дона. І всіх інших, хто постійно лазив в Гру. Але впіймати нас там важко. Дуже важко. Практично неможливо зловити у Грі людину. Якщо вона не круглий дурень.
Напевно, тому Гру і легалізували – не придумали, як з нею боротися. Спочатку намагалися придушити податками, якісь ліцензії ввели. Нісенітниця. Піди доведи приналежність конкретного ідіота до Гри. А тут ще знайшлася парочка організацій, що стали на захист «інвалідів». Теж якісь стерильні лесбіянки – і від них іноді буває користь… Загалом, ціни за вхід практично не піднялися – з’явився невеликий податок, зате зникла плата за ризик.
Особисто я в Гру ходжу за символічні гроші. Піт – той взагалі з мене ні копійки не бере. Тільки посміхається, коли я пропоную. Інші ідіоти – навіть незнайомі – беруть зовсім мало. Нічого дивного – ідіоти всі один одного знають. Певно, Піт мені таку протекцію склав… А може, не Піт. Хіба мало в мене знайомих у Грі-то.
А коли ми з Доном в Гру ходили – тоді інша справа була. Ми збирали гроші копієчку до копієчки. Часи були не найлегші. Заробітки – вряди-годи. І ті мізерні. А їсти хотілося! Я вже, напевно, років десять такого голоду не відчував, а тоді – мало не щодня. Організм чи що був інший – молодший? Та й життя тепер інше – ситніше. Робота пристойна. І Гра майже безкоштовно.
Що з цього розповісти Лізі? Не можна ж вивалити все, що я знаю про Гру – не зрозуміє. До того ж

читати