Завантажити

шпаги. Спортивної. Ні, не проштрикнули – патологоанатом каже, що сліду удару немає. Предмет просто виник в його тілі і розірвав щось життєво важливе прямо зсередини. Гарненька експертиза! Виник. Матеріалізувався. Не знати звідки. А потім так само невідомо куди зник. Слідчий дивиться сумними очима і матюкає медиків. Йому з цим працювати – шукати знаряддя вбивства, яке саме по собі виникає в тілі жертви і безслідно зникає. І вбивцю. Чи є він взагалі, отой вбивця? Чи він теж матеріалізується прямо на місці злочину і розчиняється в повітрі, без слідів, мотивів і що там ще необхідне для слідства?
Слідчому співчуваю.
А я навіть не знав, що Дон в місті. Щойно подзвонили з відділку прямо в офіс і запросили впізнавати тіло. Виявилося, що нікого ближчого в цілому місті знайти не вдалося. Боюся, я мало допоміг. Тобто я, звичайно, впізнав Дона – але на тому і все. В основному хитав головою. Я навіть не знав, що він ще тут, що він не поїхав до столиці, наприклад. Або взагалі за океан. У нього ж шило в дупі. Тому я і сказав слідчому, що Дон, скоріше за все, недавно повернувся до міста. Не вірю я, що він всі ці роки просидів тут. Не такий він чоловік.
Я – інша справа. Я звідси ні ногою. Досить, навешталися по містах і селах. Ми з Доном багато подорожували разом – до поєдинку, само собою. А останнім часом не бачилися – розійшлися шляхи-доріжки. Я слідчому так і сказав. Дивно, що вони взагалі до мене звернулися. Невже я виявився його найближчим другом у всьому місті? Чи слідчий хотів мене помацати? Розпитував про минуле – про навчання, гуртожиток, іменами дівчат якихось сипав. А ось про Лізу ні слова. Чи я пропустив? І про поєдинок не запитав. Чому? Може, чекав, що я сам розповім? Дурень, якщо так. Хто ж про такі речі розповідає! Втім, зараз подібні розваги цілком легальні. А тоді можна було і в кутузку …
Ні, чорта з два я йому про наші походи в Гру розповім. Нехай сам копає. Цікаво, де тепер Ліза? Я думав, вони разом. Але оскільки я найближчий в місті… Може, вони десь в іншому місці живуть, а Дон просто приїхав ненадовго. Для чого? Невже зі мною побачитись?
Смішно, їй-Богу. Що йому до мене? І їй…
Кажуть, їх малий – ідіот. Це було останнє, що я про них чув. Може, вони тому і поїхали звідсіля. Якщо поїхали, звичайно. І якщо поїхали разом. Дон цілком міг втекти і залишити Лізу з дитиною. Без образ – Дон був на це здатен. А Ліза… Якби відданість значила для неї більше, ніж пригода, вона була б зі мною, а не з Доном. Я не кажу, що він її кинув – такими жінками не розкидаються навіть пришелепуваті шукачі істини на кшталт Дона. Просто у нього шило в дупі. А жінка з дитиною-ідіотом не пропаде. Гра-то тепер легалізована. І популярна, як і раніше.
Чому я дотепер не зустрівся з нею?
Насправді, я знаю, чому. Її життя – давним-давно не моя справа. І дитина-ідіот – зовсім не те, чим хотілось би похвалитися перед колись знехтуваним шанувальником. Але все могло бути і навпаки. Особливо якщо Дон справді поїхав. Вона могла потребувати підтримки. Звичайно, дітей-ідіотів тепер повно, в цьому немає нічого такого. Але Ліза, здається, ніколи цього не схвалювала. У неї було якесь упередження проти Гри. Вона така вперта. Могла свою дитину і не віддати. Є такі божевільні матусі – морочаться з якимось методиками розвитку, намагаються ідіотів зробити самостійними, здатними жити в людському світі. Дурість, як на мене. У Грі їм набагато краще. Чи мені не знати!
Треба її знайти. І якщо вона калічить свою нещасну дитину, треба на неї вплинути. Пояснити їй. Розказати. Я-то про Гру дещо знаю. На відміну від неї, між іншим. Подобаються мені ці «захисники прав»! Хоч би раз подивилися, кого і від чого «захищають». Самі-то в Гру жодного разу носа не застромили, але в один голос волають «фе, експлуатація!». До речі, половина активісток антигеймерского руху стерильні. Стрижуть купони на чужих дітях, позбавляючи їх єдиної можливості жити повноцінним життям. Ні, не повноцінним. Таким життям, що… – ах!
Я так скажу Лізі: плюнь на цих жаб і подумай про дитину.
Цікаво, дитина така сама гарна, як Дон? Навряд чи. Ідіоти зазвичай здаються потворними.
«Експлуатація», ось нісенітниця-то! Звичайно, якщо лазиш в Гру по вихідних, щоб кров поганяти чи переспати з коханкою шефа, то можна подумати, що ідіоти тільки для того й існують, щоб дати тобі таку можливість. Вони вводять в Гру – саме в той локал, в якому розгортається твоя фантазія. Та справа тут в убогості фантазій, а не в ідіотах. Що хочете – те й отримуєте.
Втім, ми з Доном теж з цього починали. Ми теж думали, що Гра – це тільки гра, просто з більш глибоким зануренням. А ідіоти – це тільки провідники у світ Гри. Ти йому замовляєш – хочу те-то і те-то, – а він тобі на блюдечку.
Але можна ж і мізками поворушити. Як це будь-який ідіот може доставити тебе в будь-який локал гри і в будь-який момент сценарію – хоч вчорашній, а хоч завтрашній? І чому Гра можлива тільки там, де є ідіоти?
Ми з Доном спочатку дурницями займалися, а потім зійшлися на любові до пошукових сценаріїв та ігор-конструкторів. Це коли

читати