
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
м’язів – яких у нього насправді не було – і зрозумів, що тільки-но посміхнувся. Все, що залишилося від тої цивілізації – її примари. Та й ті їй більше не належать.
Л. піднімався сходами назад у Центр і думав, що варто відключитися від потоку пам’яті. Тоді привиди не зможуть його потурбувати. Л. зупинився біля входу, мить повагався, потім повернувся на сходи і знову спустився на один рівень. Йому стало тривожно. Він ніколи раніше не посміхався.
Л. перехилився через низьку огорожу і оглянув зал. Просто оглянув – більше він нічого не міг зробити. Він контролював своє тіло повністю. Крім одного сегмента – серця. Л. не знав, як воно влаштоване, як діє, з чого складається. Все, що він міг – дивитися, як воно працює.
Якщо його тіло і мозок були всього лише досконалі, то серце – прекрасне і незбагненне. Воно нагадувало величезну перламутрову краплю і висіло посеред круглого залу його грудної клітки без жодної видимої опори. Л. ніколи не заходив в цей зал – боявся порушити силові поля, які утримують серце у підвішеному стані, збити тонкі налаштування. Крапля жила своїм прекрасним і незбагненним внутрішнім життям. По її стінках пробігали хвилі, на поверхні миготіли плями світла й тіні, зал наповнювали неритмічні звуки, які то зливалися в тихий, розмірений гул, то зривалися на вереск, то збивалися на старече шепотіння. На серце можна було дивитися годинами. І відчувати, як кожна найдрібніша брижа відбивається у всій істоті – як завмирає на мить подих, як стискаються в кулак пальці, як починають тремтіти губи. Він міг вимкнути всі прилади спостереження, зосередити погляд тільки на серці, максимально активізувати пам’ять і прожити найбільш хвилюючі хвилини відразу тисячі життів. Серце вибухало міріадами перламутрових іскор, пульсувало, розросталося і зменшувалося ледь не в горошину. Цей танець можна було перетворити на що завгодно – в будь-які потоки слів, звуків, фарб і образів. Але Л. просто дивився. Він знав усе про цю цивілізацію – про те, як вона жила, думала, відчувала. Але він нічого не знав про власне серце. І пропускаючи через нього потоки чужої пам’яті, він з усіх сил намагався розібратися в його реакціях. Останнім часом це здавалося важливим. Можливо, найважливішим. І, найголовніше, це захоплювало – він міг спостерігати і роздумувати над своїм серцем годинами.
Іноді Л. так і робив.
Але зараз він тільки коротко оглянув грудну клітку і повернувся до Центру.
Звичайно, привид був тут – стояв біля вікна і дивився вниз на вогні міста. Л. бачив, як ці вогні просвічують крізь туманне тіло примари, трохи гублять яскравість і трохи міняють спектр.
- Ти вже тут? – запитав привид, не обертаючись.
Здається, це був той самий привид, який в нього вірив. Л. зробив вигляд, що не помічає його, і подумав, що потік пам’яті треба тимчасово перервати. Зазвичай він не звертав уваги на привидів, але сьогодні він йому заважав. Привид чи то зіщулився, чи то спробував стенути ледь окресленими плечима – по його напівпрозорому тілу пробігли брижі. Л. спіймав себе на тому, що розглядає примару. У ній було щось знайоме. Щось таке, чого не було в жодного іншого привида. Якийсь новий виверт? Л. зосередився на правому нижньому маніпуляторі. Він не дозволить цьому фантому …
Як на зло, маніпулятор працював цілком нормально.
- Відмовляєшся вірити самому собі? – в голосі примари прослизнуло щось, що Л., спираючись на свою слухову пам’ять, визначив як глузування. – Ти не дуже кмітливий.
Л. повагався, але вирішив вимовити це вголос:
- Я не вірю в привидів.
- У вас не прийнято?
- Не розумію, що значить «у вас», – сказав Л. – Привид – плід уяви. Що ж до мене, то у мене немає власної уяви, отже, вірити в привидів я не можу.
- А як же я? – з цікавістю запитав привид.
- Я користуюся пам’яттю цієї цивілізації. Персоніфікованою пам’яттю, – пояснив Л. – У ній є певні уявлення. Зокрема, стосовно примар. Хтось із мешканців…
- Колишніх мешканців, – поправив привид.
- А? Не має значення. Хтось мав якісь уявлення про привидів. Можливо, вірив в них. Ти завжди різний. Значить, ти плід уяви тієї людини, чиєю пам’яттю я користуюся в даний момент.
- Не зрозумів, – зізнався привид.
- Ну, скажімо так, ти насправді зовсім не такий, яким я тебе бачу. Це якщо не враховувати того, що тебе взагалі немає.
- А, тепер ясно, – пробурмотів привид. – Хотів би я, щоб ти теж був зовсім не таким, яким я тебе бачу. А ще краще, щоб тебе теж насправді не було. Але не з моїм щастям. Ти є – і в цьому вся біда.
- Не розумію, чим ти не задоволений, – сказав Л. – Коли я закінчу свою роботу, ти віднайдеш спокій. Принаймні, якщо вірити вашим уявленням про привидів …
- У мене-то якраз не було жодних проблем, поки тут не з’явився ти, – огризнувся привид.
Л. знову зайнявся тестуванням систем свого організму. Ретельно, вузол за вузлом.
- Добре, я чужа вигадка, – сказав привид. – Тоді чому ти вернеш від мене ніс? Ти ж, начебто, колекціонуєш чужі думки? Чому б не поповнити колекцію свіженькою вигадкою?
- Вигадки становлять істотну частину пам’яті цивілізації, –
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року