Завантажити

почав, коли скінчились залишені Уайялою припаси. Ще через кілька довгих днів Ял пішов на пошуки. Йому здавалося, що він знає довколишній ліс, але за три-чотири тисячі кроків хлопець зрозумів, що заблукав. Він не міг знайти ані Уайялу, ані дорогу до їхнього табору. Ліс здавався йому цілим світом – гладкі колони-стовбури, крихкі голки-глиця, і пасма інею-моху. Більше не було нічого. Він міг залишатися на місці чи пройти сто тисяч кроків – все було однаковим. Ял запанікував. Потім спробував заспокоїтись і йти тільки вперед, з надією на те, що ліс рано чи пізно десь мусить скінчитись. Але лісу не було кінця. Як і похмурій сірій днині. Ял, аби переконати себе, що кудись-таки йде, почав лічити кроки. Кілька разів він збивався з ліку – числа після мільйона ставали неповороткими, і за кроками не встигали. Доводилось починати спочатку. Потім він сів на землю, і непорушно завмер. Проте голод допікав, не зважаючи на втому, і Ял спробував їсти кригу. Потім все оповило забуття, і поява Уайяли видавалась просто маячнею.
Вони прожили ще кілька днів у лісовій халупці. Уайяла більше нікуди не зникав. Він сидів навпроти Яла й не зводив з нього очей.
- Ти трохи не помер від голоду, – сказав він. – Чому ти не зробив собі обіду?
- З чого? – спитав Ял.
- З чого завгодно. Все, що довкола тебе, може стати тим, чого ти потребуєш.
Ял це знав. Він не раз бачив, як легко це виходить в Уайяли – провести рукою над крижаною брилою, обернувши її на купу скалок, взяти одну з них і виліпити щось їстівне.
- Я так не можу, – сказав він. – Ти чарівник, а я – ні.
- Чарвіник?
- Істота, яка може що завгодно перетворити на що завгодно.
- Я не можу що завгодно. Я можу тільки…
Уайяла вимовив слово, якого Ял не знав. Тому впродовж кількох наступних днів Уайяла вчив його новим словам. Лід у цьому світі був різним. Тільки головних його різновидів було більш ніж сто. І лиш одне єднало всі ці різновиди льоду. Про будь-який з них Уайяла казав «я».
- Чому ти кажеш про лід – «я»? – спитав його Ял.
- Тому що лід – це я, – відповів Уайяла.
- Увесь цей лід? – спитав Ял розвівши руки. – весь-весь лід у цьому світі?
Уайяла кивнув.
- І той, що за сотню кілометрів від нас? – не вгавав Ял.
- І той, що за сто кілометрів, і той, що тисячу років назад – відповів Уайяла. – Увесь лід – це я.
В ту ніч Ял не спав. Вранці, споглядаючи, як Уайяла робить із криги бекон до яєчні, він спитав:
- Чому ти можеш перетворювати лід? Тому що лід – це ти? Він слухається тебе, як себе самого?
- Він не слухається мене, – відповів Уайяла і поставив тарілку, над якою здіймалася апетитна пара. – Досить щось трохи змінити у собі – і в довколишньому світі щось обов’язково зміниться. Слід тільки знати, що, як і коли змінити.
Ял взявся за яєчню.
- Тобі слід цьому повчитися, – сказав Уайяла.
Він поставив на стіл щойно створене горнятко з пахучим густим шоколадом і вийшов з хатини – снідати.
Впродовж кількох днів Ял намагався навчитися чарувати. Всі зусилля, як і раніше, виявились марними – лід його не слухався.
- У мене ніколи так не вийде, – вигукнув з відчаєм і роздратуванням. – Я просто не здатен на це!
Уайяла похитав головою і крижана куля, яку тримав у руках Ял, витяглась, налилась оранжевою барвою і за мить обернулась на соковиту морквину.
- Тобі слід старанніше працювати, – сказав Уайяла.
- Мені немає сенсу працювати, – відповів Ял – він рвучко кинув морквину геть, та поблідла і розпалася тисячею крижаних крихт. – Я б’юсь над цим льодом – як риба об лід.
- Саме так. Ти б’єшся над льодом. А треба працювати над собою.
- Те, що ти кажеш – безглуздя, – вигукнув Ял. – Ти – лід, а я – ні. Тобі є сенс працювати над собою, щоби міняти лід, а мені – ні.
Уайяла довго-довго дивився на нього – і Ял не знав, як потрактувати цей погляд. Він схилявся до того, що в ньому – розчарування. Або гнів. Тому, коли Уайяла заговорив, він здригнувся. Але голос звучав м’яко.
- Ти сказав – як риба об лід. У твоєму світі є лід?
Ял кивнув.
- Розкажи мені про нього. Його можна перетворювати?
- Лід – це прозорий синюватий кристал, – сказав Ял. – Він твердий і холодний. Його можна перетворювати. Можна робити з нього крижані фігури. Можна розчавити його каблуком, можна розтопити і обернути на воду, а потім – на пару.
- Виходить, лід – це вода?
- Загалом – так.
Уайяла похитав головою.
- Ніколи не думав про себе, як про воду, – зізнався він.
- Ну, лід це не зовсім вода – вода стає льодом, тільки коли холодно.
- Холодно? – перепитав Уайяла. – Що значить – холодно?
Ял стенув плечима. Він не знав, як пояснити Уайялі, що таке холод. У світі Уайяли не було ані холоду, ні тепла – Ял тут взагалі не помічав температури. Навіть коли доводилося довго й швидко йти, він не відчував жару, а коли Уайяла накривав його ковдрою, він не мерз. Дивно, але крижаний світ Уайяли не був холодним. Можливо, тому, що сам Уайяла не знав, що таке холод.
- Не знаю, як це пояснити, – зізнався Ял. – У крижаній пустелі в моєму світі я б уже давно помер від холоду.
- А тут тобі не холодно?
Ял похитав

читати