Завантажити

затреш, та ще коли не остигла у жилах багатьох гаряча повстанська кров, а дехто лиш те й би робив, що владу вибирав! Є така! День і ніч би вибирав, аби лиш не робити! Отаким найгірше з походу вертатися на рідні, забуті Богом та інвесторами, терени, у травостоях яких так і шастають, так і шастають, як ті смалені зайці, нелегальні китайці: туди-сюди, туди-сюди, плюс – окрадена держава, порожні банки, інфляція, перепродані заводи, енергетична криза, рідні діти, що ростуть сиротами без мамів, як з води, лиш їсти давай, та на додачу Марусякова теща, як гріх над душею...
Як каже Ільо Парасчин, не вспіли вернутиси в корчму, як коло ся замкнуло... Розгортаєш міжреґональну газету “Україна мила” і очам не віриш, читаючи: “Країна мила”. А де У? Ще ж вчора, на Майдані Усіх Свобод і Демократії було. А сьогодні нема. А через пару днів Абетка щезла, а натомість – Алфавит, Alphabet, Abecadlo... А титульною мовою призначена – китайська! Без перекладача. А в супермаркетах – одна бульбокузька (невадська бараболя схрещена із колорадським жуком), соєва індичка, плавники минтая, мариновані фіґи з Гвадалквівіру та олива з техаської нафти! Оце і весь продовольчий асортимент! А з непродовольчого – одні капці одноразові на один копил 31 розміру, бо китайці до наших ніяк не звикнуть і шкода копили викидати! Економні, най їм грець! Тому й мучимось, наче колись японки у дерев’яних довбанках!
А в кален-дарі-і-і... Щодня свято, а через день – День подяки: інвесторам, Міжнародному Валютному Фонду, Санта-Соресу, Папі Римському, Барбадоській іпотеці, феміністкам-мироносицям, а Пушкіну – то йому, біднятку, ще й з ритуальними хороводами довкруг багаття і заклинаннями хором у два голоси:
“Хто зробить? – Пушкін зробить!(тричі). Прийди-прийди, Пушкін! Зварим тобі юшки! Покладем на стовпчик! Пушкін славний хлопчик!”(цілу ніч до безконечності)...
Але й це було бозна на якому витку ( то пан Варцаба їм рахунок веде), але ще тоді, коли серед титульних країнців були не лиш козаки, але й дівки, молодиці та купа старих бабів, а не одна теща Марусякова з Вергункою. Бо на передостанніх витках, що фіолетовому передували, пурпур енд елєктрік, вже на банджо усі грали і співали: “My love Harri! My lovе Potter!” – і збирали рублені центики на видання десятитомника якогось Коельо Калєвали, без якого нібито нашій kozakіen ментальності ні вперед ні назад, а лиш на місці топтатися, чого дуже не любить Гваделупський іпотечний фонд. А тепер нате вам, козаки, ще й китайців! То що за відродження і чим тішитись?!
І по всьому в когось писок розтуляється питати: звідки в народу ревнастрої, синдром майдану і пристрасть до поетичної творчості, коли після кожної революції і надії на світле майбутнє – одна криза, розруха і ностальгія за світлим минулим?!!
От і знову, хочеш не хочеш, а двигтять ті нутряні ревнастрої, і нуртують, і рвуться назовні, не минаючи жодного козака.

ЧАС І ПОРА!

– Пугу! Пугу! – розбудив хтось вдруге із бузкового туманцю пана Каправку від державних дум традиційним козацьким паролем, повертаючи його тим самим до реальності, в якій він був отаманом козацького коша, а тому при відповідальності за людський фактор і його будуччину, най його курка-бушконіжка копне ще й пістряк дзьобне, те життє! Одна рада на нього – революція! Бо лиш вона повстане, пан Каправка разом зі своїм кошем відколюється від піарщиків у змиг ока, це раз, а по-друге, створить ревком виборчого штабу і забере під нього у М-р-к-ч-т-тяна ( ще один, хоч не китаєць, але теж добрий, най не кажу хто!) корчму, і тоді зразу ж під його знамена народ валом повалить, і нарешті, щось з того буде, бо спасу нема. О! Ще не встиг подумати, а вже – почалося!..
– Хто такий? – стрепенувся пан отаман, шукаючи очима того, хто б міг прибитися до Корчми в таку пізню годину, не зважаючи на китайців.
– Козак з лугу! – відповів той, постаючи перед безсонними очима отамана з бузкового нічного туману в образі пропащого безвісти пана Варцаби.
– Йой, пане Варцабо, це ви чи не ви, бо на вас лиця нема! – зрадів і водночас вжахнувся пан отаман, не впізнаючи по через косі очі і геть жовту фацу (лице) знаного літописця, теренознавця і незалежного археолога. – По голосу обізнав... Чи вас в яких казематах тримали чи на свій копил перешили ті китайці, най їх грім поб’є!
– Шо було то було... – ухилився пан Варцаба, водночас натякаючи на тортури. – але попри все я своє робив: докопувався не зважаючи ні на що і докопався!
– То вас в пивниці тримали! Чи, не дай Бог, в котловані якому чи карпатських печерах, що в скалах тисячоліттями та водою бистрою видовбані?!!
– Я маю на увазі: у фігуральному значені, що означає – до суті й істини, аd ovo, а не ab ovo, тобто – до яйця, а не навспак, коротше, в сенсі: чого тих китайців з кожним днем все більше й юільше, як і їхньої цивілізації, хоч вони й

читати