Завантажити

радісного всенародного піднесення. На Майдані усіх Свобод під Монументом Усіх Героїв на трибуні стояли у три ряди члени РЕВЦЕНТР ВИБОРЧКОМУ і Держцентрвиборчкому разом з керівниками опозиційних партій і блоків, щасливими олігархами – переможцями третього туру,( в якому козаки через свою ізольованість від світу, не встигли взяти участь), їх сім’ями і артистами, чекаючи нарешті всенародно обраного президента. Але жовто-синіх, ні бузкових чи там фіолетових знамен і близько не було. Натомість майоріли білі простирадла, вишиті чорними жуками та червоними ящірками.
Корчма теж напружилась в чеканні. Нарешті, вдарили барабани, але сурми не засурмили, бо замість славню:
На майдані коло корчми
Революція іде... –
над майданом на всю Країну зацьокала, як вода зі стріх, невідома мелодія: ґонь-ґонь, ґонь-ґонь-ґонь-ґонь, ґонь! Цінь-цінь!
І на трибуну вийшов всенародно обраний... Корчма не повірила власним очам, тому кліпала і трясла головами, але не допомагало: китаєць, чи то пак представник східних цивілізацій із трибуни не щезав. Він стояв, дрібненький, у зеленому френчі, трикутному капелюсі з рисової соломки на тлі білої фани, розшитої драконом і жуками, посміхався, мружив косі очка і казав:
– Васа Цінь-Хунь - Ґонь кончілась. Усьо! Я – васа Цінь-Ґонь-Хао-Хунь, васа Мао прі-ці-день-ць! Вас вітай!
Народ на Майдані ревонув: Слава! Мао – так! Вау-вау, цінь-цінь-цінь! ґонь-ґонь-ґонь! Хунь-хунь-хунь! – і замаяв всуціль і поспіль білими, розшитими червоними дракончиками прапорцями.
Спалахнули на стовпах китайські ліхтарики, а в небу зацвіли китайські салюти, і почалися всенародні китайські гуляння.
– Твою мазер, дзінь-ґонь-хунь, на кого ж я тобі піарив? – першим прийшовши до пам’яти, спитав по-китайськи убитий побаченим Джі Ай.
– Я теж не поняв: цей ґонь – китаєць чи в’єтнамець?
– Я – васа прі-дзі-дєнь-ць! Казака-мудзака! – з притиском сказав з екрану той, що у френчі.
– Він що... прези... Та ти що! Йо...!!! А я... за шо тоді боровся? – спитав і собі Ільо невідомого кого, але китаєць у френчі і гостроверхім капелюшку по той бік телевізора й Іля почув і відповів, радісно, як дзвіночок:
– За своя пріцідень-ць, казака! Будісь іметь много ріс, много сусі, много мітцубісі! Работать будіс – кусять будіс, халасо будіс! Слусать будіс – умний будіс!
– Будіс-будіс-халасо- халасо-халасо! – підхопив тисячоголосо майдан, скандуючи та витинаючи китайські хороводи з ліхтариками.
– Япона твою Маззе-ер! – з жахом шарахнувся від телевізора Ільо Парасчин.– Він чує!
– Нє нада помніць моя мать! Нада знаць своя мать, казака-мудзака!
– То він...що, справді? – ще більше вжахнувся Парасчин Ільо.
– Апо-фе-оз історії! – побілів Маре-Паприкашу.
– Правду кажете, такого апофіґею і пофіґісти не придумали б, – перехрестився отець Миколай.
– Бачу, не вчасно я повернувся на історичну батьківщину, – зітхнув гірко ререпатріант Філя Муха, збираючись назад у Палестину.
Стола тихо-тихо. На Козацьку корчму опускалася з шовковим шурхотом темно-зелена, як френч у всенародно обраного президента, ніч. Угорі поблимували китайськими ліхтариками зорі, при землі кружляли, поцінькуючи сніжинки. Починався 26-й виток Великої Перманентної Революції. До рахманних теренів наближався рік Червоного Дракона.
На сходах корчми почувся тупіт. Корчма здригнулася, повернула голови: перед нею стояв Марусяк, живий і не ушкоджений.
– Де ти всі ці роки був, що тебе ніде не було, сучий Марусяче? – спитав Ільо і безгучно заплакав. І знову стало тихо, лиш було чути як скрапують у порожню чарку Ільові суворі чоловічі сльози: цінь-цінь, ґонь-ґонь...

м. Київ.













50

читати