Завантажити

компанії і нового витка Великого Перманенту мало стати блокування і воз’єднання прогресивних сил під бузковими фанами, але воно затримувалося з поважних причин, оскільки бузкові фани ще не надійшли із Ревцентрвиборчкому разом з іншою символікою, зимовим обмудривуванням, наметами та провіантом у вигляді чипсів і пива “Чорнобильське світле”.
– Промєдлєніє смерті подобне! – рвався в останій і рішітельний бой Батін-Сибіряк, вимахуючи червоною італійською краваткою пана Мірчі разом з Культяпкіним, з яким уже встиг утворити “Братній союз ущемльонних”.
Прислухавшись вперше і востаннє до комуняк в надії, що ущемльонний Культяпкін буде мати совість та видасть повстанцям із колишніх армійських НЗ (непрікосновенних запасов, нахабно ним приватизованих) по бушлату на повстанця і брезент для намету, а то вже снігу на веренаду стільки намело, що доводиться боротися із стихією, а не Режимом, пан Каправка наказав позривати всі, де є, похмурі фіолетові прапори і виварити їх у хлорці на ясно-бузкові фани. А оскільки вся кухня тепер синіла на морозі на ґанку адмінуправи, то покликали на цю державну справу тещу Марусякову, яка, всім на подив, не забарилася, залишивши на господарстві замість себе Марусяка, якого, на мою думку, повстанцям бракувало більше, аніж його клятої тещі.
5 вересня, перша повстанська ніч.”



10 вересня, північ. Закрили школу. Директор, він же і весь педколектив, пан Черчіль приєднався до повстанців. Школярі граються в конопляних джунглях у війну з в’єтнамцями. То тут, то там лунають вигуки: “Слава Вел.Пер.Рев!” Душа радіє!

11 вересня, неділя, ранок. Нарешті, після довгих дискусій із своїм небесним патроном Святим чудотворецем Миколаєм приєднався до козаків отець Миколай. Увечері відбувся на чолі з панотцем хресний хід довкіл адмиінгорба. Обкурюючи його ладаном, у красномовних казаннях благочинний намагався переконати фіолетових, що вони не від Бога, тому мус покаятися за всі злодіяння зумисні і гріхи мимовільні, і не йти супротив Божої волі і рідного народу.
Але Покукальський попа не чув, бо саме дзвонив у Держцентрвиборчком просити підмоги. Про це просигналила з адмінгорба чесна й віддана визвольним ідеям совість Калатайла, хоч захланна душа його все ще була на боці аморального фіолетового режиму.

12-го, вер., на роззсвітті. Щойно до адмінгорба прибула фіолетова підмога на трьох фурах від несвідомих гірників Південно - Східного реґіону, як повідомив через свого бахура-сироту той же Калатайло.
Північ. Чекали, що й нам щось прибуде... Не дочекалися, але контра спем сперо...
15-е вересня. Вже третій день адмінресурс п’є-гуляє, смажить на антрациті шашлики з благородної вепрятини замість традиційної зайчатини, демонструючи зневагу до повсталого голодного народу, і до символу Великої Перманентної революції – ікластого чорного вепра на тлі залежно від кольору витка, а також розпиває спиртні напої місцевого виробництва, по-жлобськи змішуючи їх з винами одеського розливу, та пускаючи в осіннє небо фіолетові кульки з непристойними написами.
Повстале козацтво, засівши в корчмі, мужньо терпить одверті знущання влади. Марусякова теща вищиває бузьків (журавликів) на бузкових прапорцях.
Яка не є жінка, а затишно...

20 вересня, безсонна ніч роздумів. Минуло перших десять днів першого витка ВЕПР. Дзвонив особисто за порадою п. Заправки у Ревцентрвиборчком. Ніхто не відповів. По телевізору показують – усі на Майдані Усіх Свобод і Демократії.
Аморальний режим на своєму горбі і далі п’є-гуляє, і в голові не має. Але кульки вже не пускає, видно ся скінчили. Добрий знак.
Корчма терпить, хоч революційна ситуація нагнітається з кожною хвилиною. Стримує тільки присутність тещі Марусякової: яка не є, а все-таки –жінка...

1 жовтня. Йшов дощ, тепер – мжичка. Осінь... Брррр! Обід. Знов каша з бичками в томаті (не телячими, а рибними). Ве! Надійшла гуманітарка у вигляді бузкових кульок, прапорців і свистків. Повсталі титульні країнці за підтримки молдавських повстанців в особі Маре-Паприкашу нарешті не витримали знущань і, провівши до хвіртки гуманітарку, розгромили винно-горілчані погреби Мркчт...няна, і махом їх реприватизували з піснею на вустах (сл. Б. Каправки, музика народна):
Най стріляют ґвери, кріси і гармати,
Нас їм не збороти і не подолати
край рідної хати, (тричі)
На рідних рахманах
З нашим отаманом,
Слава ще й віват!
І многая літа, літа многая! (до безконечності)

16 жовтня, північ. Зимно. Минуло майже півтора місяці першого витка ВеПР. Гуманітарку продуктами ніхто не везе. У морозильниках МРКЧТ...няна скінчилися запаси зайчатини і напої місцевого виробництва. Йде сніг. Режим не здається. Дзвонив особисто у Ревцентр. Хтось відповів не

читати