Завантажити

гірше зовсім не приїдут?! Чи може в когось є інший бізнес-план?.. кажіть!
– Та на план – не трудно... От нащот грошей – гірше...От якби громадою та каеспе яке, колективне господарство, та зорати, та засіяти... Та як споконвіків, з діда-прадіда, дружно...– розмріявся, як кожен літописець пан Варцаба.
– Авжеж, паняй знов до калхозу! Мало я там наробився... Чи вас, пане Варцабо, історія не вчит, лиш нас, наче ми її пасинки? А ви чого мовчите, пане отамане, чи ви дурно голову клали за народ попервах в оксамитовій, а відтак і в помаранчевій революції? Нащо ж нам тоді революції, якщо вони всі схожі на ту, що в сімнадцятім була? Тим більше, мерзнути, щоб повернутися у колгосп, який давно розвалили?! Угій, вертайсь туди, не знаю куди! Отакої, мать твою за ногу! – загалакало віче.
“А Бо-о-оже, – раптом затужив-заридав під пишними отаманськими кунтушами-мундирами колишній (п’ятнадцятирічної давності), голий як сокіл, лиш в шапці вушанці, романтик борні і ночі пан Каправка за далеким, ба ще дальшим, як був, Гвадалквівіром, де дні, як золоті пахучі помаранчі, а ночі лілові, як цвіт мигдалю. – Чого я не там, а ще тут і в цім мундирі під тягарем одних обов’язків перед народом? Бо нащо та слава, як вона жити не дає?”


ЖІНКИ І БІЗНЕС

І вже хотів був пан отаман хоч пішки йти в той свій любий Гвадалквівір, але його спинило козацтво, свідомість якого просвітлювалась під валивом всезростаючої рев ситуації, і просвітліла до того, що Зеник гукнув, перекрикуючи гул повсталого народу:
– Пане отамане, ані руш з ваши квадалква... ліром! А кажіть, що нам робити, бо на те ви – отаман!
“А Боже, і хто його видумав, цей народ? Скрізь люди, як люди, живут собі, шось роблять, не чіпляються до своїх отаманів, ані президентів з прем’єрами, а тут – народ, що не відомо чого хоче та ще й служи йому, бо ти чільник і провідник! А що тобі самому сниться день і ніч Гвадалквівір, то всім байдуже! Прип’яли тебе ланцами обов’язків до свої корчми, і мучся! А вони будут пити...” – стогнав у душі пан Каправка, мучачись, чи казати про віщий сон з притчами, чи ні, але через сумніви великі сам заговорив притчами, дивуючи людський фактор Корчми, як ті, що з НЛО:
– Високоштивне і поштивне козацтво! Дружний мій народе! Вгамуйтесь, бо що я один годен, хоч я й отаман! Я лиш – як бджолина матка, ядро, а бджоли, ви – сила. Вам і гуртом мед носити, бо ви вже бачите, що кругом, а найбільше вгорі, ми ніц нікому не тра, хоч пропадай... Тож тра вертатись до голови по розум і щось робити, як я вже сказав вище, гуртом!
– Мудро... мудро... гуртом... гуртом, – загула рада.
– А якби гуртом – та корчму громадську. Мали б реальний дохід! – закричав Митро.
– Та куди вже тих корчмів стільки! – обурилось віче. – Най ліпше вже пасіка! Виніс вулики в поля чи ліси і горя нема – бджола сама порядок знає!
– А якби ґуральню... – розмріявся Зеник.
– О, це теж добре діло, бо такого ще нема, – схвалила рада.
– Або броварню... – замріявся Зеник.
О, це теж по-нашому, по-газдівськи, – загуло віче, – бо доки це ми якусь Оболонь чи бозна де він той Чернігів будемо інвестувати?! Маємо дбати про свого місцевого виробника!
– А може, кав’ярню “Кава по-козацьки”... – зовсім розмріявся Зеник. – чи вареничну “Вареники по-косарськи”, чи пиріжкову “Із сиром пироги”, або Інтернет-кафе “Інтердєвочка”...
– Ні слова про дівчат! – заревла рада.
– А може риболовецьку артіль “Карась”... Грибошукальську “ Лисички”... – розмріялось віче, натхненне Зеником.
– Або футбольну команду та й продатися...
– Ти шо?! Ліпше з голоду сконати, аніж...
– А може, поля засіємо чи городину яку...
– Ти, як теща Марусякова – одної і тої... А чим?
– Та же раньше...
– То раньше. А тепер – забудь! Тепер – инче жіттє!
– А ще які є бізнеси, але щоб без тих позик, бо як згадаю, як то своє віддавати... – озвався пан Мірча, вдаючи, ніби то йому треба, того бізнесу...
– А моя думка, найкраще – народний туризм... Як це я бачив по телевізору, у Карпатах дехто з наших уже вспів... – озвався другий (після трьох перших) чоловік у селі Калатайло, що досі з невідомих причин, як у рот води набрав... – Гей, козацтво! В тому є резон і ще й яка вигода! Побілимо хати, заклечаємо калиною та й будемо здавати туристам!
– Ти хочеш сказати... – розчервонівся від здогаду Зеник.
– А чом би й ні? – аж світився на Зеників тайний здогад Калатайло. – Бо хто тепер сраку возить світами? Га? Відгадай з трьох букв! Авжеж! Вони! А тут – ми! У всій красі, при всім параді...
– Стидайтеси... – почав було поважно Покукальський, як порєдний вдівець, але на цей раз його геть чисто закричало розпалене Калатайлом віче:
– Сам стидайся, що народ до туризму довів!
– Геть антинародну владу!
– Ганьба!
– Жос футбол! – закричав з корчмарського горба приблудлий з Молдови бармен Аурел. – Жос Пупукальський! Хай жів’йот свобода секса!

читати