Завантажити

робити?
– Мой, йойле, – понесло з Інтернет-кафе чистою англійською піарщика Джі Ая, – а якого ж іще, тобі, ту із фаґ, і мазер твою, ворка надо?! Да тут нау така лайфуга почнеться, такий Вепрррр, що околієш: з усіх блоків і стейтів гуманітарка попре, наблюдатєлі, журнал юги... Ввва-ау! Хепі бездей ту ю, рівелушн!
– О!!Чути голос молодечий: підставляєм свої плечі – ре-волюці-ї! Ой, Ойкумено, Гвадалквівір моєї душі! – розквіт поезією славний отаман козацького коша і поки що єдиний на всю Корчму поет, бо далі всенародне рев. збурення вибухне такою поетичною розпеченою лавою, такими епохальними бузковими шедеврами, що ними будуть обклеєні усі стіни корчми і навіть привладної адмінуправи з фіолетовим Покукальським.
– О нарешті! Нарешті, там за небокраєм, розколовшись і розфарбувавшись на протилежні табори, усі вийшли на майдани і вулиці вибирати достойних! За день два згадають і нас, козацтво, відвагу і силу людського фактора, і покличуть відстоювати демократію і вирішувати долю Країни. Тож не гаймо ані секунди, структуруймося і колімося, хто ще не встиг, і під фану бузкову ставаймо на зло фіолетовим! – непомітно перейшов із хорея на гекзаметр боян борні і отаман козацький пан Каправка. – І чекаймо, чекаймо кличу згори, готові померти, аби краще жилося!

ДИСКУРС
25-го ВИТКА ВЕЛИКОЇ ПЕРМАНЕНТНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
безсонний нощник її безпосереднього учасника і літописця проф. історії п. Х. Варцаби

Що тут почалося! Одно слово: розкол і структуризація, а заодно і блокування, – напише у своєму революційному деннику незалежний історик Х. Варцаба. – Не вливався у повсталий проти влади блок один лишень адмінресурс Покукальський. Даремно він хотів перекупити козацтво, кинувши на стіл калитку нечесно зароблених рублений центиків – козацтво не куплялось. Навпаки! До його честі воно ре приватизувало калитку на революційні витрати, а Покукальського вигнало з корчми. Мркчити... нян, будучи хоч і православним, але все-таки представником східних цивілізацій, щез в невідомому напрямку, лиш за його фордом закурило. Дезорієнтована обслуга корчми числом – 3, в складі кухаря Мицька, завгоспа-комірника Петра Митрофановича та офіціанта Кривошиї перебігла вслід за Покукальським на владний горб під фіолетову фану, але не з власної волі, а скорше від політичної незрілості і (можливо) з принуки кібі (крупного бізнесмена) Мркчтн...няна, якому, як нарешті виявилось, хоч всі це й перше знали, за хабар чималий прислужник старого режиму Покукальський віддав у довічну оренду національну святиню – козацьку могилу разом з корчмою і козаками, що в ній, як на даний час, так і постійно перебували. Зостався з опозицією лиш бармен Аурел Маре-Паприкашу (в перекладі – Великий Перець), а насправді, збіглий з Молдови опальний тіньовий президент і провідник гайдуцького (паприкашного) повстання, що в його особі символізувало міжнародну підтримку і закордонне спостереження за ходом Виборів, а ще точніше 26-го Витка Великої Перманентної Революції, який навіть конопляний діпі (дрібний підприємець з вирощення конопель), він же піарщик Джі Ай, назве останнім шансом.
Наснажена міжнародною підтримкою Аурела Маре-Паприкашу, опозиція розділилася на партії, слава Богу, було їх стільки, що стачило на кожного, а декому й по дві перепало, наприклад, тому ж пану Мірчі, який розривався між Консервативно-республіканською та Прогресивно-демократиною, тож тепер мав нагоду щасливо злитися монолітно в обох і, віддарувавши на знамено червоне свою італійську краватку старовіру-комуняці Батіну-Сібіряку, пристав до Козацької партії на чолі із шанованим бояном і отаманом паном Каправкою, як і більшість у корчмі.
Довго мучився з партійністю Парасчин Ільо, все бігав в Інтернет-кафе виясняти в піарщика, які є партії, але “покруче”, і вибрав найрадикальнішу “Таймскінхед”, з таємною надією, прийшовши до влади, депортувати клятого пузаня Дияволуччо і воз’єднатися з Піоною і бахурами, тобто дружиною й дітваками.
Не було серед повсталого козацтва лиш Марусяка, так приневоленого падлючою тещею, що й революція його не розбудила й кайдани не порвала, бо іншої причини не пристати до неї не було.
Національно-повстанську партію очолив відомий націонал-патріот Зеник, у яку ввійшли тут же Митро і Калатайло, який згодом передумав і перебіг зрадливо до фіолетових, оскільки так зрісся зі старою владою, що не міг уявити своєї служби вірної новій.
Але козацтво не мало зла на перекинчика, ба навпаки, бо без сторожа і дзвонаря Калатайла старий Режим у складі малочисленого зашуганого Мркчтяном обслуговуючого персонал корчми та хамелеона Покукальського, якому все одно який режим, аби лиш при владі, виглядав так несолідно, що проти нього й боротися не хотілося. Тож позиції ворога заради революційної стратегії і тактики вирішити украпити Калатайлом, тим більше, що він сам був не проти.
Апофеозом початку виборчої

читати