
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
що назвався нащадком основоположника Козацької корчми запорізького козака Хаїма Мухи, якого на неісторичну батьківщину повернула бузкова революція. Оскільки несподіваний палестинський ререпатріант на корчму не претендував, то його впустили на зло зраднику Мркчт...тяна козаки.
ТРЕТЯ І ОСТАННЯ ІСТОРИЧНА ЗГАДКА ПРО КОРЧМУ,
яка потрясла світ.
А 12 грудня 2104 року. світ здригнувся від потрясіння. Усі світові телеканали, які висвітлювали події чергового, на цей раз Бузкового Витка Великої Країнської Перманентної Революції, у свої репортажі з Площі Усіх Свобод і Усіх Героїв вклинили сюжет про унікальне поселення в глибокій глибинці “цієї ще недавно незвіданої терра-інкогніта”, яке складалося виключного з одних чоловіків різного віку, і яке теж повстало проти Фіолетового Режиму. Американська тележурналістка, яка перша натрапила на дивовижне чоловіче село під романтичною назвою “Козацька Корчма”, захоплено порівнювала “цей форпост бузкової революції на західних кордонах Країни” з“чоловічим монастирем, зимівником сибірських мисливців-ведмежатників, осідком клондайківських золотошукачів і воєнізованим табором болівійських заколотників або міражними піщаними оазами ловців Алькайди”.
– Ці чоловіки, – говорила журналістка у мікрофон на цілий світ, – покинули заради перемоги демократії і справедливості десь далеко в горах і степах свої сім’ї, жінок, дітей, і отаборилися у невеличкій корчмі край інтенсивної магістралі. Тут вони сплять, їдять, борються і кажуть дружно: – Но пасаран, бля! А-а-а..., пардон, блю, а-а-а, що в перекладі означає щось приблизно: – Голубі, тобто фіолетові, не пройдуть! Бузкових не здолати!” Тобто – прогресивних демократів, національно-радикальні відгалуження яких називають себе також волошковими, фіалковими, ліловими, залежно від...а-а-а перепрошюю... ні від чого не а-а-а... залежно. Просто, їм так хочеться! І їх, справді, важко здолати, адже, що цікаво, таких суто чоловічих поселень зараз в Країні справді багато. Чоловіки об’єднуються в групи, так звані сотні, паланки, полками, коші, а себе називають козаками, або ще титульними країнцями. Цей унікальний феномен нагадує феміністичний рух в кінці позаминулого і на початку минулого століття, лиш мускулінистичний, а тому його ще вважають відродженням традицій Запорізької Січі, яка, як свідчить їхня історія, складалася теж з одних чоловіків, які боролися за демократію, свободу слова і вибору президента, якого ви називали... а-а-а... Гетьман, як і ці, яких ви ..а-а... бачите перед собою. Цих нащадків давнього, а-а-а... майже вимерлого народу, колись мужнього і а-а-а... великого, саме так – великого народу зосталася зовсім мало. Але ми віримо, вони не порушать свою чоловічу, тобто козацьку клятву, і достеменно переможуть заради дітей, своїх малих, навіть часом дуже малих дітей, що час від часу, як ви бачите, забігають у корчму, тобто в Інтернет-кафе, де тепер знаходиться... а-а-а... і виборчий штаб, з криками: “Тату, їсти!”. Ось ви їх бачите, цих нещасних дітей, ради щастя яких повстали їхні батьки!
Помилувавшись немитими личками веселих дітей, камера переповзла на здерев’янілі суворі обличчями повстанців на фоні заквітчаної букетиками садових фіалок і ще нерозквітлого бузку, корчми, зупиняючись на кожному, але найдетальніше – на орденах і медалях поважного пана, певно, головного повстанця, під якими титри написали: Otaman Kapravka.
– Як ви помітили, серед цих мужніх чоловіків є герої минулих перемог Великої Перманентної Революції, яка продовжується уже понад дві сотні літ, але вони готові знову вмерти, тільки б жила у їхній країні демократія, свобода і справедливість, – раділа далі тележурналістка. – Але, як завжди буває під час кожної революції (інакше б їх просто не було), населення цього поселення, як і все суспільство вільної Країни, розділене навпіл. Он на сусідньому підвищенні, горі, як тут кажуть, ви бачите ветхий будиночок, над яким майорить фіолетове знам’я, тоді, як над корчмою – бузково-фіалково-волошкова фана! На тім горбі – управа адмінодиниці, як вони зараз називають свої дуже змалілі і майже безлюдні села, тобто владна структура, в якій засіли прихильники старої влади, так званий адмінресурс. Вождь місцевих фіолетових, ви бачите його на подвір’ї (Pokukalski – написали титри) відмовився з нами спілкуватися, сказавши, що йому (цитата) “пофіґ і фіолетово, що ми... а-а-а-а ... американські... а-а-а імперіалісти, але щоб ми уже нафіґ з пляжу, бо будемо... а-а-а сині”. Щоб уникнути можливих конфліктів , а також терактів з боку “пофіґістів”, як тут називають прихильників претендента від фіолетової влади, ми знову повертаємось до наших повстанців і...а-а-а-а...
– А ви хто будете? Бо я – пан Варцаба, незалежний літописець Перманентної національно-визвольної революції? – кокетливо вліз у американську камеру поважний пан в окулярах і плямистій бузковій футболці.
– А-а-а? – зраділа
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus