Завантажити

– О, точно, а ... секс?..
– Та ж уже сказано: не без того!
– Але ж вони – городські... Сільські мало їздять по курортах... – засумнівався пан Варцаба, але вже як краєзнавець...
– То й добре! А ще краще – іноземні... – розмріявся Зеник.
– Око за око, зуб за зуб, – підтримав друга Ільо і заквилив, як та чайка при битій дорозі. – І де той Марусяк в дідька? Тут можна сказати доля народу вирішується, а його нема...
– Одну з них ми оберемо сільським головою, – розмріявся Зеник.
– А я? – образився Покукальський. – Щось ви не туди хилити! Тут вибори на носі і новий виток, а ви мене переобирати, забувши, що коней на переправі не мінять!
– Тоді нащо, перепрошую, вибори і виток, коли власть не міняти? Аби лиш гроші відмивати, не порушуючи конституцію?! – обурився пан Черчіль.
– Точно – зачєм і вобще?! – підтримав Батін-Сібіряк.
– Та не журіться, пане Покукальський, і вас лишимо... Чим більше голів, тим... голів. Як у футболі... Чи то вже про ноги?.. – заплутався у приказках, як цап у мотуззі, пан Мірча. –Щось я вже не розберу, чи ми йдемо на толоку на той футбол чи до вечора проговоримо, доки корчму зачинять?
– Чи ви, пане, дурні? На яку толоку, коли доля рішається!..
– ... А другу поставив би головою риболовецької артілі, – й собі замріявся Митро.
– А секс? – жалібно поцікавився явно травмований Ільо.
– Та, який секс у біса, коли почався революційний підйом?! А як хочете добре жити, то робімо з корчми партію, зливаймося з рідною владою і в однім моноліті йдім до влади і нічого не міняймо, бо нема на що! – нарешті розкрив свої підлі плани фіолетовий Покукальський, одночасно плануючи у своїй голові одну з туристок, май помолодше, у секретарки взяти, а другу, май постарше, в прибиральниці...
– Та лишіть, пане Покукальський ту політику! Маєм ще час до того витка і підйому. Тут дур голови береться, куди третю класти! А може... на гриби?! Най збирає і сушит на продаж! От вам і гроші!
– А четверту – пиріжки пекти... – почулося з лівого флангу сотні козацької.
– А п’ятую – зав.столовкой! Для вєтєранов-пенсіонєров! – гарикнув з правого єдиний у козацькім коші старообрядець-більшовик Батін-Сібіряк.
– А решта? – поцікавився Павко Недоробко із молодих.
– А решта? Решта хай танцюють і співають козакам, як ми будемо в корчмі сидіти, – придумав швидкий на епохальні рішення пан отаман Каправка, і, хоч зболена душа його співала урочу пісню про жаданий, золотий від апельсинів, Гвадалквівір, уривчастий (від передчуття нескінченної борні за райське життя тут) голос тихенько зачав: “Я козачка твоя, я козачка твоя, пане полковнику мій синьо-го-го-кий!”

КВАЗІРЕНЕСАНС

– Про цей щасливий час єднання і одностайності в історії Козацької корчми ввійде в історію як пізній Ренесанс! – не втримався від емоцій завжди відсторонений від них об’єктивний литописець пан Варцаба, підхоплюючи пісню, а за ним впряглася потужно в а капелу і решта козацького віча.
– То шо робимо? – все ще намагався повернути громаду явно на свій фіолетовий вектор Покукальський. Але громада не піддавалась.
– На що благословляти, раби Божі?.. – гукнув добре поставленим голосом майбутнього архиєрея отець Миколай. І паства почула і грянула у відповідь:
– На добрі діла, отче!
– Лиш не довго, – наказав пан отаман благочинному. – В скороченому вигляді, бо козацтво вже застоялось на цій раді. Пора й до роботи!
Панотець кинувся благословляти, але ще й добре кадила не розкурив, як козацька рада-громада посунула з горба та на горб, але не до церкви, а до корчми, де поважне товариство уже чекав на верболозовій веранді сам хазяїн Мрчк...тян із розпростертими обіймами.
– Але панство, ся спріт, бо де ви бачили, щоб ренесанс та з корчми починався? – розгубився пан Варцаба. – хіба що квазі...
– Тоді я фундую! За щот рідної влади! – не розгубився Покукальський, доганяючи отамана Каправку, котрий на чолі повсталого коша дерся з горба на горб, як Суворов у Альпах.
– Господи! Укажи рабам твоїм нетямущим правильний вектор! – перехрестив услід громаду панотець Миколай.
– Слава Богу, що знайшовся хоч один чоловік, що зрозумів козацьку душу! – схлипнув травмований Ільо, маючи на увазі Мркчт..няна з розпростертими обіймами. – А то від того Марусяка діждешся... Ая!

РЕВОЛЮЦІЯ!

На порозі корчми і застала їх звістка про початок виборів і новий виток.
– О! – вигукнув рудиментарний залишок колись єдиного блоку комуністів і безпартійних товариш Фрідріх Карлович Батін-Сібіряк.– Я ж казав: нєт у революції начала, нєт у революції конця!
– О! От вам і робота! А ви за плуга хапалися! – засяяв Митро-позаблоковець.
– А боже, – застогнав потомствений ратай, а в душі “трудовик” Павко Недоробко, – поголовний тобі перманент – ці вибори у парлямент... А коли ж

читати