Завантажити

ранньо-мезозойським фемінізмом, тобто знамениту крилату синтенцію: “Абсурд, голод і ерос правлять світом”.
Але тут же задумався, бо як тут не задуматися, коли наведений вище епіграф геть зовсім не тулився до наведеного ще вище заголовка, а тому віковічна духовна потуга і політична воля цілого народу і тисяч його окремих звитяжців йшла нанівець і зовсім ні на що не надихала, тим паче не вела вперед. А навпаки – назад до неписьменності, хаосу і розтління.
А на що дорога, коли вона не веде до храму, а на базар, в казино чи до іншої розпусти і свободи моралі? Тому пан Варцаба викреслив рішуче застарілу, далеку від народу сентенцію Дуридемоса (най його шляк трафить!) і вписав власну, ближчу й актуальнішу:
“Розум, сила духу і любов правлять світом”.
Х. Варцаба, 2105 р. н.е.
“А тепер най лиш спробує пан Каправка не виставити мені, таке про себе прочитавши! Тут же викреслю із скрижалей історії і на збитки впишу Покукальського”, – сказав незалежний історик і літописець Козацької Корчми пан Варцаба, якому вже, вважай, третій місяць бармен Аурел не давав ніц нічого в борг, навіть гальбу того квасного пива з підпільних броварень Мрк...ч..., словом, Мерекечете-келеменепересетефехе, того глитая-корчмаря поганого, закриваючи свій манускрапт, бо вже за вікном сіріло і треба було збиратися до корчми.
Саме в цю мить затріщало у проводовому радіо, що висіло на стіні теж ще з часів, коли на оідних рахманах ще полювали за благородними оленями і гірськими гвинторогими архарами напівголі амазонки, і змішаний хор державно-громадського радіо грянув славень Великої Перманентної, який склав народ на слова пана Каправки:

На майдані, коло корчми, революція іде,
Люд повсталий пробудився, знай, вирує і гуде:
Най найкращий, наймудріший за отамана буде,
І в будуччину щасливу нас поскорше приведе!
Нас приведе! Де-де-де-де!
Там-там-там-там!
Сла-а-а-а-а-а-а-ва нам!


КИТАЙЦІ

Почувши власний славень Революції, пан Каправка зрозумів москальсько-комуняцький жарт Батіна-Сібіряка і випровадив його з корчми, пообіцявши вибити йому звання ветерана Перманентної Революції, тим паче, що, як виявив пан Варцаба на сором усьому демократичному козацтву, придумали її двісті років тому червоні вожді Пролетарської революції. Отакі парадокси, що вже й взагалі – що і звідки, тим паче – куди і нащо цеи нуртування нутряне у глибочіні рідних теренів?!
Хоч теренів рідних далі хвіртки не було видно, позаяк вони потопали на ту пору у ніжному Віолеті світанку, однак кожною фіброю своєї поетичної душі чув пан Каправка потугу незбориму нуртів, що двиготіла у нібито сонних, але насправді пробуджених надрах рідного народу, котрий ще й досі, слава Богу, населяв зрідка ті самі рідні терени, хоч звався вже на новий манір: людський фактор. Але байка, бо як його не називай той народ, а називали! Він все одно народ і більше ніхто! І як його не викорінюй, не витолочу, не вивозь “за прєдєли”, він є і населяє рідні терени, і нічого не вдієш!
Правда, останнім часом деінде на безкрайніх просторах степів та на високих гірських полонинах незалежні краєзнавці під проводом пана Хризантія Варцаби нема-нема тай натрапляли на поселення китайців та інших представників східних цивілізацій, які по дорозі в Європу осідали в найбільш віддалених від тутешньої цивілізації місцинах, пускали коріння і розмножалися так шпарко, що їм, здавалося, заздрили місцеві зайці, завбільшки, як дикі мустанги, звільна вистрибуючи раніше по віковічних травостоях ланів і лісових зрубах, а нині налякані тим азійським нашестям так, що стали прибиватися цілими зграями до адмінодиниць і рити нори під управами, ніби шукаючи управи на непроханих прибульців.
– О! А я що казав! Вже й до корчми прибилися! – зітхнув пан Каправка, зауваживши у невидимій траві перед корчмою цілі розсипи нібито світлячків, які могли бути і безсонними очима стривожених зайців, але не виключено, що й самих китайців, шляк би їх трафив, звідки ще й вони взялися на нашу голову, не дійшовши до свої Європи, най їй грець!..
Таке катастрофічне для будь-якої екології збільшення популяції китайців на рідних рахманних теренах, як дослідив той же невгамовний пан Варцаба, пояснювалося наявністю серед китайців не лиш чоловіків, а й жінок. І цей факт змусив краєзнавців ще більше задуматись: як такі маленькі непримітні у віковічних наших травостоях китайці умудряються втримати при собі своїх жінок?! А тепер ще й загрожують споконвічному животінню титульних країнців на рідних рахманах (термін, введений в науковий обіг теж паном Варцабою на означення рідних рахманних чорноземів, смарагдових лісів, і смерекових гір, в т.ч. і Кримських, як і китайці – на означення всіх інших нелегальних насельників, названих тим самим паном Варцабою ще точніше – повзучими

читати