Завантажити

завойовниками).
Розгадка цієї китайської таємничої загадка стала темою чергового відчиту пана Варцаби на позачерговому Міжрайонному симпозіумі нетрадиційних краєзнавців-істориків, а згодом і публіцистичного виступу в опозиційному часописі “Бузкова Ойкумена” та на Інтернет-сайті www. korchma-and-vartsaba. sos. org. kua. під рубрикою – “Це цікаво знати” і заголовком – “Звідки в нас китайці?”
Але така постановка питання, певно, китайцям не сподобалася. Вони скинулися, купили гелікоптер із трьома (у сто раз більшими за середнього з них) мордоворотами у чорних масках, які довго кружляли в рідному небі, доки не виловили пана Варцабу на якомусь скіфському кургані чи козацькій могилі, де він намагався докопатися до глибини рідної історії і доказати науковому світові, а найперше – владним олігархам, що китайців тут, на козацьких рахманах, ніколи не було і навряд чи їх треба. Відтоді ніхто в адмінодиниці (так тепер називалися усі поголовно села, хутори аж до селищ міського типу) Козацька Корчма пана Варцабу не бачив і близько. Він пропав, можливо, й безповоротно. Але подавати на нього в розшук в Інтерпол або некролог у адмінгазету “ life beautiful”, тобто “Життя прекрасне” ще не наважувались, оскільки і в кращі часи пан Варцаба пропадав на археологічних розкопках рідної історії. Та все одно факт пропажі головного краєзнавця Ойкумени неймовірно тривожив пана отамана Каправку. Отож й свою думу опівнічну він думав подумки, бо не знати, чим би то ся скінчило, якби його почули китайці, через їхній дрібний зріст і завзяту проникливість, могли теж бути скрізь і всюди навіть за образами. Тому-то кожен шерех світанкових теренів примушував пана отамана здригатися, згадувати пропалого безвісти пана Варцабу і думати про долю Країни і ролю козацтва, тобто титульних країнців, у форматі Великої Перманентної Революції, загрожені нелегальним нашестям китайців. А це вже був перший дзвінок тим, що при владі, що кінець ліричній павзі, бо назріває нестримно глухе невдоволення людського фактору, а з ним і revsituasion (тобто революційна ситуація).


РЕВНАСТРОЇ

Другими після Батіна-Сібіряка в адмінодиниці Козацька Корчма пробудилися соловейки, що було трохи закимарили по своїх кущах. І таке завели, як часом козаки, перемогу святкуючи чи з походу вертаючись: фіть-фіть-фіть та тьох-тьох-тьох!
Отож пан Каправка, приколисаний солов’їним щебетом, невгамовними весільними піснями зайців та заворожений хороводами світлячків у траві навпроти корчми, було трохи задрімав, втративши пильність і геть чисто забувши про ревситуацію, яку він, як патріот, отаман і боян, мусив пазити, мов зіницю ока. Тож придрімалось йому, ніби то ревсит вже назріла настільки, що ні низи, ні верхи не годні стриматись, тим більше, коли знизу вже не годен видіти, як ті бідні владці та верховнорадці штурхаються на горі попід груди, та не годні доштурхатись до правди і справедливості, гарантованої конституцією. Як діти! Одне вчепиться у той стілець, у якому зашиті мільярди і діаманти, а інше видерти не може! Такі не подільчиві, що тобі самому, дивлячись знизу на них, лице лупитьси, так стидно! А їм на тій горі, як пороблено: чубляться та гадраються, нє, щоб нарешті хоч якийсь консенсус знайти і подивитися, що ж той людський фактор робить, бідний там, унизу! Тож мимоволі, коли бачиш, що військо дозріло, і Зеник, скінчивши “Сміються, плачуть солов’ї”, от-от зачне “Засвіт встали козаченьки в похід опівночі”, береш і кидаєш клич! І що тут починається! Суцільне відродження і то на очах! Що сльози самі течуть з очей! Чого тільки один Марусяк вартий!.. Усіх революцій включно з Французькою буржуазною і Жовтневою соціалістичною!..
– Ну то шо? – питає гостро тоді Марусяк тих, що вгорі, дивлячись просто в телевізор. – Ми вам владу, ми вам гроші, ми вам рідну Країну і власну долю – в руки, а ви не годні навіть голоси поділити?! Ганьбитеси на цілий світ? Нє-є-є! То так не буде! Вже встаєм! І йдем на Плєц, – так він Майдан називає, – ряд в державі робити! Бо инчого я не виджу!
І Марусякового слова доста, щоб до здвигу патріотів-козаків вмент приєдналася й решта людського фактору: туристи, діпі (дрібні підприємці, артисти і бомжі на чолі з блоком опозиційних олігархів. І взмиг ока не те що якихось китайців, а й інших подібних хунвейбінів із москалями нема! І знов довкола лиш одне торжество демократії, всенародне піднесення, катарсис, народні гуляння, словом – ще один виток Великої Перманентної Революції. Який за номером – то лиш пан Варцаба знає: він їм рахунок веде.
Так місяць, другий, третій – доки тривають вибори і ще не вибороли справедливість! А лиш вибороли, вертайтесь, кажуть, хлопці д’хаті, ви свою історичну місію виконали! А як його вертатися, тим більше козакам із походу, як нема з чим, окрім демократії, а нею, прошу пана, борщ не

читати