Завантажити

iз Сiчi; а як утiкачi, перелiзши через стiни, сповiстили йому про те, що сталося, то вiн скрикнув: "Сiрко - шайтан, а не людина!" - i, мов навiжений, кинувся з усiєю ордою назад у Крим.
Через мерзлу землю неможливо було ховати вбитих, та й самi трупи попiдпливали кров'ю i змерзлися цiлими купами так, що, за наказом Сiрка, запорожцi, щоб позбутися мертвих тiл, рубали яничарiв на шматки й, витягши їх iз Сiчi на рiчку, спускали в ополонки. Майже цiлий тиждень довелося вовтузитися з трупом та вичищати й обмивати Сiч, бо всi куренi й навiть церква були заплямованi турецькою кров'ю. Пiсля того, як усе було впорядковано, сiчовi панотцi одправили перед усiм товариством урочисту службу.
Вiйсько Запорозьке разом зi своїм незмiнним кошовим Iваном Сiрком було дуже обурене таким несподiваним, як казав отаман, зрадливим нападом на Сiч. Щоб помститися хановi, Сiрко по веснi скликав на Сiч 20 000 козакiв i виступив iз ними потай у похiд на Крим.
Недалеко Сiчi Сiрко перевiз вiйсько за Днiпро й повiв його не на Перекоп, як звичайно, а до броду на Гнилому морi, що його добре знали втiкачi з татарської неволi. Запорожцям пощастило зненацька вскочити в Крим, i вони блискавкою впали на татарськi мiста Ак-Мечеть (Сiмферополь) та Бахчисарай. Хан ледве встиг утекти в гори i вже звiдтiля почав скликати до себе орди; бiльшiсть же його скарбiв та частину гарему запорожцi захопили у свою власнiсть.
Мабуть, про цей славний наскок Сiрка на Крим i спiвається в пiснi:

Ой, як крикнув же та козак Сiрко
Та на своїх же, гей, козаченькiв:
"Та сiдлайте ж ви коней хлопцi-молодцi,
Та збирайтеся до хана у гостi!"
Та туман поле покриває,
Гей, та Сiрко з Сiчi та вдїжджає.
Гей, та ми думали, та ми ж гадали,
Що то орли та з Сiчi втiтали,
Аж то вiйсько та славне запорозьке
Та на Кримський шлях з Сiчi
виїжджало.
Та ми ж думали, та ми х гадали,
Та що сизий орел по степу лiтає,
Аж то Сiрко на конику виїжджає.
Гей, ми ж думали, ой, та ми ж
гадали,
Та що над степом та сонечно сяє,
Аж то вiйсько, та славне запорозьке,
Та на вороних конях у степу
виграває.
Та ми ж думали, ой, та ни ж
гадали,
Що то мiсяць з степу, ой, зiсходжає,
Аж то козак Сiрко, та кэзак же
Сiрко
На битому шляху татар оступає.

Визволивши з неволi велика силу землякiв i захопивши в неволю багато знатних татар, запорожцi, обтяженi здобиччю, пiшли назад до Гнилого моря та ледве встигли завчасу, бо хан, зiбравши орду, напав, було, вже на запорозьку залогу, що обороняла брiд.
Одбившись од татар, Сiрко перейшов з усiм вiйськом та ясирем Гниле море й, наблизившись до Чорної долини, зупинився, щоб попасти коней. Тут на спочинку Сiрко почув, що не всi визволенi з Криму українцi радiють тому; чимало й таких, що вже побусурманилися або мають дiтей од бусурманiв i шкодують за Кримом i кленуть запорожцiв за те, що ведуть їх на Україну. Та звiстка тяжко вразила Сiрка, i в головi його постало гостре питання:
"Як мусить жити далi Україна, коли дiти так легко її забувають i перекидаються не тiльки на ляхiв та московцiв, а навiть на ворогiв Христа - бусурманiв". У запалi вiн задумав помститися зрадникам i дати науку iншим. Суворий кошовий звелiв зiбрати всiх визволених до гурту - їх було бiля 7000. Тодi вiн сказав, що нiкого не приневолює вертатися на Україну; всякому вiльно йти, куди вiн хоче. Почувши те, бранцi подiлилися, й бiля 3000 побусурманених українцiв, покинувши запорозький табiр, пiшли назад до Криму. Дiждавши, доки вони зайшли за кряж, Сiрко одiбрав кiлькасот наймолодших козакiв (щоб загартувати молоде серце) i звелiв їм сiсти на коней, наздогнати перевертнiв i повистинати всiх до ноги; сам же повагом поїхав слiдом, щоб вивiрити, як виконають його наказ. Коли вiн доїхав до Чорної долини, рясно вкритої покривавленим трупом, то його взяв жаль, i в задумi вiн мовив: "Простiть менi, брати мої! Але лiпше вам спати тут до страшного суду господнього, анiж розплоджуватись у Криму на безголiв'я рiднiй вашiй землi, а собi без святого хреста на вiчну погибель!"
Повернувшись iз визволеними християнами i 6000 захопленого бусурманського полону, Iван Сiрко частину бранцiв послав Самойловичу, а решту лишив на Сiчi, щоб взяти за них iз Криму викуп. I, справдi, незабаром вiн дiстав листа вiд хана з проханням вiдпустити полонених татар на волю за оплату.
Вiддаючи бранцiв, Сiрко переслав з ними хановi в Крим ухваленого радою 2 вересня 1675 року довгого листа, у якому докоряв хановi за зрадливий напад на Сiч. У тому посланнi мiстяться дуже цiкавi згадки про давнiх запорозьких лицарiв та про подiї, якi з iнших джерел нам не вiдомi.

ДРУГА РУЇНА УКРАЇНИ

Року 1675-го Самойлович разом iз росiйським вiйськом знову пiшов на Правобережжя й оточив Дорошенка в Чигиринi, та той не пiддався, а тим часом йому на помiч встигли турки, взяли Ладижин та Умань, що перебували на московськiй сторонi, й увесь люд iз тих мiст погнали в неволю. Обороняли тi мiста й двi сотнi запорожцiв, якi також дiсталися чужинцям.

читати