Завантажити

скрiзь глибокi,
А зеленi дiброви ключi попускали.

Звiстка про зруйнування Чигирина, Канева й iнших правобережних мiст тяжко вразила Вiйсько Запорозьке, а найдужче старого кошового отамана Сiрка. Iван Дмитрович був щирий син своєї неньки України. Вiн любив рiдний край дужче за власне життя; за нього увесь вiк воював, за нього не знав нi спочинку, нi покою, за нього легковажив життям. Вiн мрiяв бачити вiльними i нi вiд кого не залежними не тiльки Запорожжя, а й усю Україну й завжди ставав ворогом того, хто хотiв накласти руки на волю людей або поступався його правами, як Брюховецький та Самойлович. З усiх державцiв, що були сусiдами України, вiн вiддавав перевагу росiйському царевi, як одновiрному, i, справдi, служив йому чесно, а проте не хотiв поступитися найменшою крихтою прав Запорожжя й України, добутих мечем за часiв Богдана Хмельницького. Вiн любив Дорошенка, бо той теж боронив права України, а якщо Сiрко коли й ставився до нього неприхильне, то тiльки тодi, коли Дорошенко дозволяв уступати на Україну вiйську одвiчних ворогiв - бусурманiв. Вiн умовив Дорошенка вiдцуратись протекцiї султана й покластися на оборону царя, i ось тепер, коли росiйське вiйсько так легко, майже без бою, вiддало Правобережжя на поталу туркам, Сiрко почув себе винним у цiй подiї - винним i перед Дорошенком, що пiшов у неволю, й перед сплюндрованою Україною. Це почування насiло на нього важким тягарем i за рiк звело лицаря в домовину.
25 вересня року 1678-го Сiрко послав Самойловичу вiд усього Вiйська Запорозького довгого листа, дорiкаючи йому за те, що, ворогуючи з Дорошенком, вiн забув про долю козацької неньки-України i спустошив її, а коли прийшли турки, то не зумiв заступитися за неї. Мiж iншим, вiн писав: "Скажи ж тепер, пане Самойловичу, яку послугу ти зробив батькiвщинi, що Дорошенка в неволю вiчну загнав, Чигирин з усiєю Україною сьогобочною стеряв, рiчкам кровi християнської пролитися допустив i пiсля того став зватися гетьманом обох сторiн Днiпра?"
Помстившись на Українi за її прихильнiсть до Росiї, турецький султан хотiв одплатити запорожцям за всi їхнi повсякчаснi шкоди. З тiєю метою вiн наказав поновити свої фортецi Аслам та Кизикермен i збудувати на островi Таванi ще й третю i мiж тими фортецями перетяти Днiпро ланцюгами iз дзвониками, щоб запорожцям уже нiяк було випливати в лиман та Чорне море. Та, на щастя запорожцiв, ними ще керував Сiрко. Вiн одразу збагнув небезпеку й, скликавши на початку 1679 року 15000 козакiв, напав на тi мiста, доки вони не були ще до ладу риштованi. Розiгнавши татар, що утримували турецькi мiста з боку Сiчi, впень розгромив шiсть полкiв яничарiв, якi обороняли мiста, захопив у полон велику силу робiтникiв i самого Мустафуагу, що керував турецьким будуванням.
Султан не мiг пробачити за той напад i весною 1679 року послав Днiпром нове вiйсько, щоб зруйнувати Сiч. Коли турки водою й берегом наближалися до Базавлука, Iван Сiрко, не маючи надiї дати вiдсiч, перенiсся з Кошем та церквою на острiв Лебедиха, а сам вийшов назустрiч туркам до Базавлука. Побачивши чимале запорозьке вiйсько, турки не наважилися переходити рiчку й повернули назад на пiвдень.
Коли звiстка про те, що Сiч в небезпецi, дiйшла до Самойловича, вiн послав Сiрковi листа, сповiщаючи, що як треба, то вiн охоче допоможе запорожцям, але Сiрко з Вiйськом Запорозьким 6 квiтня одписав йому так: "Якщо ваша вельможнiсть маєте турбувати вашу особу так, як турбували для Ладижина, Уманi, Чигирина й Канева, то лiпше вам зостатись у власнiй хатi й не дивитись на нашу загибель зблизька, як дивилися ви на загибель Чигирина; ми ж доручаємо себе заступництву всемогутнього бога й самi будемо дбати про себе, коли прийдуть вороги".

СМЕРТЬ КОШОВОГО СIРКА

За якийсь час пiсля того, 1 серпня 1680 року, Iван Сiрко, перебуваючи недалеко вiд Сiчi на своїй пасiцi (де тепер село Гола Грушiвка), помер, а 2 серпня товариство перевезло його на байдацi в Сiч i там, на сiчовому кладовищi, урочисто з гарматною пальбою поховало та, насипавши над домовиною могилу, поставили на нiй надгробок iз написом, що стоїть i досi, поновлений за часiв Нової Сiчi.
За життя Сiрко зажив собi помiж козаками такої великої слави, що останнi вiсiм рокiв козацтво щороку обирало його кошовим отаманом, чего споконвiку на Запорожжi не бувало. Всього ж Сiрко був кошовим отаманом аж 15 разiв. Наприкiнцi свого життя вiн мав такий вплив на запорожцiв, що пiд час всiляких на Сiчi суперечок та заколотiв, якi iнодi зчиняла молодь, досить було йому вийти на майдан i сказати де натовпу: "Слухайте, дiти, мене, старого, й робiть так, iк я кажу..." - i запорожцi зараз же заспокоювалися й корилися старому кошовому. На татар Сiрко нагнав такого страху, що навiть одна чутка про його вихiд iз Сiчi змушувала їх тiкати в Крим.
Поховавши свого великого отамана, Запорозьке Вiйсько щиро його оплакувало й довго пам'ятало подiї з його часiв. Почасти тi перекази збереглися й до наших днiв, причому Сiрко згадується як великий характерник, що вмiє замовляти ворожi кулi,

читати