Завантажити

iз них Грицька Сагайдачного було скинуто з кошевства, а на його мiсце обрано вдруге Хвилона Лихопоя; та тiльки й той протримався недовго, бо восени того ж року замiсть нього запорожцi поставили кошовим Iвана Гусака, що перед тим уславився, хоч i дрiбними, та щасливими сутичками з татарами.
У серпнi 1688 року Новобогородська фортеця була збудована, i там засiла московська залога з комендантом Косоговим; бiля окопiв було розташовано посад кiлькiстю в 1000 родин. Тi новопоселенцi разом iз московськими людьми захопили всi запорозькi пасiки, що мiстилися по лiсах над Самарою; вирубували лiси й чинили запорожцям, а найбiльше запорозькому Самарському монастиревi всякi шкоди, й через те запорожцi завжди вважали будiвництво Новобогородської фортецi тяжкою й найбiльшою собi кривдою й образою, але, не маючи сили стати на перешкодi, раз у раз дорiкали Мазепi за те, що допустив до того.

КОШЕВСТВО ГУСАКА

По веснi року 1689-го росiйський уряд спорядив новий похiд на Крим. Сто двадцять тисяч московського вiйська, сполучившись iз козацькими полками гетьмана Мазепи, посунуло лiвим берегом Днiпра на Запорожжя i, приєднавши до себе ще й Вiйсько Запорозьке з кошовим отаманом Iваном Гусаком, попростувало через степи на Крим. Незважаючи на величезну, як на тодi, силу, що мав пiд своєю рукою князь Голiцин, цей похiд так само скiнчився нiчим, як i перший. Пiдступивши 20 травня пiд Перекоп, Голiцин не наважився його штурмувати; простоявши пiд фортецею кiлька днiв, повiв усе вiйсько назад.
Наблизившись у червнi до рiчки Самари, Голiцин почув, нiбито ченцi-запорожцi iз Самарсько-Миколаївського монастиря нарiкають на московський уряд за те, що вiн захопив бiля Новобогородської фортецi запорозькi землi й лiси, й пiдмовляють запорожцiв до змагання. Щоб покарати ченцiв, вiн звелiв оточити монастир i вчинив у ньому погром - стрiльцi грабували монастир, а ченцiв били рiзками, мордували, як хотiли, i врештi порозганяли по лiсах.
Дiзнавшись про погром свого монастиря, запорожцi захвилювалися, й кошовий Гусак намагався заступитися за ченцiв, та Голiцин не звернув на його прохання нiякої уваги; Мазепа ж i пальцем не поворушив в оборону святого для запорожцiв i всiєї України мiсця.

Управившись iз запорозьким монастирем, Голiцин нагледiв на Самарi, вище Богородської фортецi, в урочищi Сорок Байракiв, ще одне мiсце, придатне пiд фортецю, i впродовж мiсяця збудував там другий городок на залогу в 500 стрiльцiв i назвав його Новосергiївським.
Пiд впливом образи й кривди з боку Голiцина i, вважаючи на те, що московське вiйсько, роздратувавши татар, покинуло Запорожжя без оборони, Iван Гусак одразу ж пiсля невдалих походiв Голiцина увiйшов у зносини з ханом i замирився з татарами без вiдома росiйського уряду, як самостiйна держава, забезпечивши собi при тому всi землi на правому боцi Днiпра, аж до лиманiв Днiпровського та Бузького.
Згода запорожцiв iз татарами розлютила Мазепу, й вiн зараз же припинив забезпечення Запорожжя борошном, зерном i всiляким припасом; московський уряд затримав їхнє жалування. Сiчовики у тi часи ще мало сiяли хлiба, й через те Вiйську Запорозькому довелося дуже скрутно - не було вiдкiля взяти борошна, й козаки їли саму тiльки рибу. У тiй пригодi кошовий отаман Iван Гусак, обмiркувавши становище Запорожжя на радi, послав до польського короля посланцiв iз листом, у якому Вiйсько Запорозьке скаржилося на те, що Московський уряд порушує його давнi вольностi й хоче обернути козакiв невольниками бояр. Разом iз тим запорожцi просили короля прийняти їх пiд свою державу, як було ще за їхнiх батькiв та дiдiв.
Король не наважився виконати бажання запорожцiв, боячись вiйни з Росiєю, але з великою пошаною привiтав i виряджав запорозьких послiв.
Довiдавшись про зносини кошового Гусака з польським королем, Мазепа через своїх посланцiв вимагав од запорожцiв, щоб тi скинули Гусака з кошевства, та тiльки вони любили свого молодого й рухливого отамана й залишили суворий наказ без жодної уваги.
Добрi стосунки запорожцiв iз татарами тривали недовго. Користуючись безпекою з боку Запорожжя, татари почали грабувати Правобережну Україну, й запорожцi не стерпiли того й послали полк козакiв на помiч коронному польському гетьману Яблоновському проти татар, а наприкiнцi року 1690-го самi стали нападати на степовi татарськi кочовища.

ГУСАК ТА ПЕТРИК

На початку року 1691-го на Сiч прибився Петро Iваненко, прозваний на Сiчi Петриком. Вiн мав добру освiту й, пробувши чимало рокiв старшим канцеляристом генеральної вiйськової канцелярiї на Гетьманщинi, одружився з небогою генерального писаря Кочубея. Захопившись iз малих лiт оповiданнями й народними думами про боротьбу давнiх козацьких гетьманiв за волю України й розумiючи тогочасне її становище, той Петрик прийшов до думки, що Мазепа, разом iз московськими воєводами, ведуть український люд до ще гiршого поневолення, нiж було до повстання Богдана Хмельницького, i зважився пiдняти український простий народ проти своїх новоявлених панiв, а водночас i проти

читати