Завантажити

всiм проти московцiв i приєднатись до нього тодi, як вiн iтиме з ордою добувати Україну.
У червнi замiри Петрика почали здiйснюватися. Кримський хан вийшов iз великою ордою в Чорну долину i, вручивши там урочисто Петриковi гетьманськi клейноди, проголосив його гетьманом України. Але наступного ж дня посипалися розчарування. Перш за все хановi не можна було виступати з усiєю ордою на Гетьманщину, бо за наказом султана мав воювати з нiмцями проти Угорщини; на Україну ж Калгою-Салтаном та Петриком вiн вiдрядив всього 20 000 вершникiв. Це поставило нового гетьмана в безнадiйне становище, бо Мазепа повсякчас мiг кинути проти татар 50000 козакiв, не кажучи вже про вiйсько росiйське. Але Петрик пiшов разом iз Калгою-Салтаном понад схiдним берегом Днiпра й зупинився проти Сiчi Запорозької в Кам'яному Затонi.
Тим часом у Сiчi сталися змiни. Ще восени 1691 року один жвавий козак, на прiзвище Матвiєць, пiдмовив кiлька десяткiв товариства пливти з ним за Чорне море до iмеретинського царя на службу й потай захопив для своєї справи одного вiйськового байдака. Довiдавшись про те, кошовий отаман Iван Гусак звелiв заарештувати зухвальця й привести до нього, а той пiд час розмови з кошовим зчепився битися. Вiйськовий суд засудив Матвiйця за його вчинки до смертної кари, i йому стяли голову. Проте сiчова голота дуже любила смiливця, й коли до Сiчi вернулося товариство з лугiв та степiв i дiзналося про його страту, то почало нарiкати на Гусака за те, що звiв доброго козака, i, врештi, в 1692 роцi обрало на кошевство ватага Федька.
Той Федько невдовзi виказав свою недотепнiсть у керуваннi справами й, коли на Сiчi виникло замiшання й навiть заколот мiж козаками з приводу листiв Петрика, то вiн не змiг вгамувати товариство й дати вiйську якийсь лад. Через те, коли Петрик уже наближався до Сiчi, Федька скинули з кошевства, i сiчова рада обрала знову Iвана Гусака.
Гусак був крутої та впертої вдачi й, коли Петрик, стоячи з татарами у Кам'яному Затонi, прислав до нього посланця з листом, у якому необачно вимагав од кошового, щоб той прибув за Днiпро зустрiти Калгу-Салтана iз хлiбом-сiллю, то Гусак власноручно побив посланця, а Петриковi звелiв переказати, що "нiколи Салтан, ворог святого хреста, не дiжде, щоб вiн, Гусак, його iз хлiбом зустрiчав". То тодi Петрик переказав, що має таємнi листи од гетьмана Мазепи, якi може показати тiльки самому Гусаку, й кошовий отаман, взявши iз собою кiлькох курiнних отаманiв та 600 козакiв, переїхав 17 липня байдаками на один з островiв Днiпра бiля Кам'яного Затону й, не довiряючи татарам, передав Салтановi, щоб той вислав заручникiв i, тiльки дiставши їх, рушив з отаманами у татарський табiр.
У наметi Калги-Салтана пiсля тривалої розмови Петрик признався, що нiяких листiв од гетьмана вiн не має, а що склав iз ханом умову "своїм розумом пiд впливом жалю через утиски й нестерпучi кривди на посполитий український люд".
Незважаючи на умовляння Петрика, Iван Гусак, знаючи добре, як татари плюндрують українськi землi, не згодився йти разом iз бусурманами воювати свiй рiдний край, а щоб не роздратувати татар, посилався на те, що Вiйсько Запорозьке розiйшлося по лугах i степах, i через те вiн не може з невеликим товариством розв'язувати таку справу, як вiйна з Москвою.
Повернувшись на Сiч, Гусак усе-таки скликав раду й, розповiвши про заходи Петрика, спитав, як гадає товариство. Запорожцi пiсля того запитання розбилися на два натовпи: менший, разом iз старшиною, стояв на тому, що не годиться виступати у спiлцi з бусурманами проти православних людей; бiльший же натовп, головним чином голота, вигукував, що Петрик - розумна голова, навчає на добре i що треба йти визволяти Гетьманщину вiд Мазепи-зрадника, вiд москалiв та своїх панiв.
Тодi Гусак поклав булаву на стiл i сказав: "Нехай же хто iнший веде вiйсько проти своїх братiв, а я не поведу". З тим вiн покинув раду i пiшов до свого куреня, а слiдом за ним склала свої клейноди й уся вiйськова старшина.
Весь день i всю нiч вiйськовi клейноди лежали серед майдану на столi, а запорожцi гомонiли й сперечалися. Та мiж голотою не знайшлося нiкого, хто б наважився взяти владу до своїх рук, i ранком прихильники Петрика послали просити стару старшину, щоб забрала свої клейноди назад. Гусак згодився повернути собi булаву, але рiшуче вiдмовився вести вiйсько на Україну в спiлцi з татарами.
Таким чином до Петрика могли прилучитися тiльки охочi козаки, й за тиждень таких набралося з пiвтисячi.
Пiсля того Калга-Салтан та Петрик рушили з вiйськом на рiчку Московку, а далi - на Татарку, що впадала в Днiпро бiля Кодацького порога, й нарештi перейшли за рiчку Самару. Вiдтiля Петрик послав листа в пiвденнi мiста України, вмовляючи людей взятися до зброї, приєднатися до нього i боротися за свою волю.
31 липня Петрик iз запорожцями та ватагою татар атакував Новобогородську фортецю. Козаки вдерлися у нижнє мiсто, запалили двi башти та кiлька будинкiв, але коли з горiшнього мiста на них почали бити з гармат, вони одiйшли геть.
Не добувши

читати