Завантажити

**ПРО ПОЧАТОК КОЗАЧЧИНИ ТА БОРОТЬБУ ЇЇ
З ТАТАРАМИ Й ТУРКАМИ (1483-1590 РОКИ)**

ДАВНИНА УКРАЇНИ

Не до ладу було б розпочинати оповiдання про запорожцiв, не згадавши, бодай коротенько, часи давнього життя України, бо козаки були дiтьми українського народу й завжди дбали про рiдний край, захищали його вiд ворогiв та обстоювали свої права й волю.
Всi землi понад великими рiчками - Днiпром, Бугом, Днiстром та Сяном - з давнiх-давен залюднювали схiднослов'янськi племена. Вони жили окремими громадами, й ними правили вiльнi ради громадян, що обирали собi на вiчах князiв.
На пiвнiч та на схiд од слов'ян селилися фiнськi племена, з яких найбiльшi осiли на берегах Оки та Волги - мордва й черемиси.
Колись, у давнi часи, слов'янське населення жило на просторах од Тиси, яка впадає в Дунай, лише до Днiпра, так що надднiпрянськi землi лежали на краю цих володiнь, i через те вони були прозванi Україною. Але з часом слов'яни стали селитися й на фiнському теренi: по рiчцi Двiнi, на озерах Чудському й Iльменi, по рiчках Волзi й Оцi, й там стали вони складати свої громади й князiвства. Десь iз початку Х сторiччя, пiсля народження Iсуса Христа, за часiв князювання в Києвi Олега, гору над усiма схiднослов'янськими племенами взяли поляни, якi жили на правому боцi середнього Днiпра й мали своїм осередком город Київ. їхня земля споконвiку звалася Руссю, i ця назва, разом iз поширенням влади київських князiв, перейшла й на всi слов'янськi племена, якi скорилися полянам.
За часiв Володимира поляни, з волi цього князя, року 988-го пристали до грецької православної вiри, а згодом християнство визнали й iншi схiднослов'янськi племена. З прийняттям православ'я слов'яни набули письменнiсть i стали потроху створювати свою власну культуру.
Той же князь Володимир об'єднав усi слов'яно-руськi племена в одну велику Руську державу, яка простяглася вiд Тиси за Карпатськими горами до рiчки Дону й Азовського моря та вiд Бiлого до Чорного моря. Але та єднiсть тривала недовго. Безмежнi обшири, що їх посiли слов'яно-руськi племена, та брак у тi часи шляхiв сполучення утруднювали спiльне життя на таких великих землях, i незабаром держава Володимира занепала й розпорошилась на багато дрiбних князiвств. До того ж, князь Володимир, помираючи, роздав усi володiння мiж своїми дiтьми. Ще його син Ярослав якось тримав братiв у покорi й мав пiд своєю рукою всi руськi землi, крiм Полоцької, а вже за часiв його внукiв нiхто не бажав слухатися київського князя. Не минуло й ста лiт, як велика Київська держава розпалась на кiлька десяткiв, а далi - й сотень князiвств. Зрештою, дiйшло до того, що мало не в кожному мiстi був свiй князь.
Усi князi ворогували мiж собою, кожен хотiв мати якнайбiльше пiдвладних городiв i весей; i от вони, озброївши своїх людей, стали нападати на своїх сусiдiв; скидали своїх родичiв iз князiвств та iнодi об'єднували докупи чималi володiння, якi з часом знову дiлили мiж своїми дiтьми й онуками.
Пiд час цих змагань i чвар князi часто запрошували за грошi чужостороннiх воякiв: варягiв або iнших кочiвникiв, якi, скориставшись занепадом Русi, захопили пiвденнi степи. Спочатку то були печенiги, а згодом - половцi.
Найбiльше лиха вiд тих воєн зазнав Київ. Вiн був найдостославнiший i найбагатший з усiх городiв, розташованих на руських землях. За часiв Володимира та Ярослава Київ прикрасили великi й розкiшнi церкви й монастирi; його було обсипано високими земляними валами з мiцним, посеред них, мурованим заїздом, що звався "Золотою брамою", i тепер Київ жив лише спогадами про свою славу. Через те кожен могутнiй князь неодмiнно прагнув стати князем у цьому городi та старшинувати иад усiма руськими престолами.
З тими вiйнами й колотнечами дедалi дужче занепадали городи, зубожiла люднiсть i сила Русi. Цим i скористалися степовики-половцi, що досi вже вигнали з пiвденного степу печенiгiв та угрiв й захопили степовi простори вiд Волги до Днiпра. Вони наскакували на руськi землi, випалювали городи й весi, а людей забирали в неволю.
Найближча до степiв Київщина, звiсно, й найбiльше потерпала вiд тих нападiв. Нарештi в XI столiттi половцi витиснули Русь iз степiв на пiвнiч, опанували Днiпром од лиману до Орелi, захопили устя Днiстра й Бугу й, таким чином, перетнули руськi шляхи до Чорного моря й Цар-городу.
Доки через тяжкi обставини Київщина та й узагалi вся Україна дедалi дужче занепадала, пiвнiчно-схiднi руськi землi, захищенi вiд степовикiв лiсами та болотами, змiцнювали свою силу й у XII столiттi склали, мiж рiчками Волгою та Окою, чималу державу - Суздальську Русь, яку згодом стали називати Московщиною. Осередок руського державного життя поволi перемiстився на пiвнiч.
За два столiття, що минули пiсля князювання Володимира, єднiсть мiж пiвнiчною та пiвденною Руссю зовсiм розладналася, так що суздальськi князi не тiльки не допомагали Українi у боротьбi з половцями, а навiть радiли iз занепаду Києва, i року 1169-го суздальський князь Андрiй Боголюбський, скориставшись iз безсилля Київського князiвства,

читати