Завантажити

перемозi, запорожцi посiдали в човни, несподiвано пiдпливли до Аслам-городу, взяли його штурмом i, повигинавши всiх бусурманiв та визволивши чимало невольникiв, повернулися на Хортицю з великою здобиччю.
Та недовго запорожцi святкували перемогу. Через пiвроку Хортицю оточили вороги; зi сходу пiдступив хан з ордою, з пiвдня на сандалах i галерах прибули турецькi яничари, а iз заходу пiдсунулося волоське вiйсько, пiдвладне султановi.
Тяжко довелося козакам одбиватися вiд ворогiв, бо тих було вдесятеро бiльше, допомога ж нi вiд короля, нi вiд царя не прийшла, проте запорожцi мiцно стояли й одбивалися, не шкодуючи свого життя, i лише через чотири мiсяцi, коли на Хортицi не вистачило припасiв, Вишневецький потай покинув острiв i подався з городовими козаками до Черкас, а запорожцi попливли у Великий Луг до своєї добре прихованої й не вiдомої нi татарам, нi туркам Сiчi.
Перебувши цi пригоди, Вишневецький зрозумiв, що для боротьби з бусурманами козацької сили замало. Проте вiн не заспокоївся на тому, а, впевнившись, що московський цар прихильнiше ставиться до його боротьби, нiж польський король, поїхав у Москву, записався в царя на службу й, дiставши вiд нього клейноди Вiйську Запорозькому та невеличку допомогу вiйськом, року 1558-го знову повернувся на Хортицю та, згуртувавши бiля себе городових i запорозьких козакiв, вирушив на татар степами й Днiпром. Наляканий бойовим хистом та завзяттям Вишневецького, кримський хан залишив цього разу козакам усi днiпровськi мiста й степовi улуси й, зiбравши свої орди, заховався з ними в Криму.
Козаки з Вишневецьким опанували всiма степами, починаючи вiд Бугу й до самiсiнького Дону, i звiдтодi стали мати їх за свою власнiсть. Проте таке становище тривало недовго, бо московський цар викликав свого пiдданця Вишневецького до Москви й послав його з росiйським вiйськом воювати на Кавказ, а татари ж тим часом знову вийшли з Криму й захопили свої кочовища.
Через рiк Iван Грозний хотiв послати Вишневецького зi своїм вiйськом проти Польщi, та тiльки гетьман на те не згодився, а, зачувши, що на Україну з Буджака наскочила татарська орда, знову прибув на Запорожжя й року 1561-го листом iз Сiчi Запорозької просив короля Жигмонта повернути його в своє пiдданство. Король охоче виконав те бажання, покликав Вишневецького до себе у Кракiв i там з великою пошаною привiтав його, разом iз найвищою польською шляхтою, як вiдважного войовника-лицаря.
Пiсля того Байдi було повернуто всi його маєтки, але все-таки пильно завважено не водити бiльше козакiв на татар i туркiв, щоб не пiднiмати їх на помсту. Вишневецький скорився волi короля, але ненадовго. Життя в розкошах та багатствi не задовольняло завзятого козацького ватажка, i за першої ж нагоди, незважаючи на свої не молодi вже роки та недуги, вiн знову взявся за шаблю.
Сусiдня з Україною земля - Молдова, що тодi була в залежностi вiд турецького султана, хотiла, проти волi свого господаря, себто князя, скинути турецьке ярмо - i от молдавськi бояри, шукаючи собi пiдмоги, прислали до Вишневецького посланцiв просити, щоб вiн, набравши вiйсько, став господарем Молдови й уладнав її спiлку з Польщею.
Вишневецький охоче на те вiдгукнувся й удався за згодою до Вiйська Запорозького. Поклик улюбленого гетьмана, що не раз водив козакiв до слави, вiдразу пiдняв на ноги запорожцiв, i навколо Вишневецького зiбралося бiля 4000 душ. З тим вiйськом року 1564-го вiн i вирушив на Молдову, та тiльки там на нього чекала зрада. Другий претендент на Молдавське господарство, боярин Томжа, сподiваючись собi ласки вiд турецького султана, вдав iз себе спiльника Вишневецького, а коли той iз невеликою купкою запорозької старшини та польської шляхти вiдступив вiд свого вiйська й наблизився до Томжi, вiн захопив Байду з усiєю старшиною в бранцi й мерщiй надiслав у дарунок турецькому султановi.
Довiдавшись про зраду, запорожцi кинулися на вiйсько Томжi, але, побачивши, що наздогнати й визволити з неволi славного товариша було вже неможливо, мусили iз сумом повернутися на Україну.
Дiставши до рук свого заклятого ворога, турецький султан скарав його лютою смертю: його скинули з башти на залiзнi гаки, i вiн, зачепившись за гак ребром, кiлька днiв висiв та мучився.
У народних згадках Вишневецький назавжди лишився не князем, а вiрним товаришем сiчовим, завзятим Байдою, i народ оспiвав так його смерть:

В Цареградi на риночку
Та п'є Байда горiлочку:
Ой, п'є Байда та не день, не два,
Не одну нiчку та й не годиночку;
Ой, п'є Байда та й кивається,
Та на свого джуру поглядається:
- Ой, джуро мiй молодесенький!
Та чи будеш менi вiрнесенький?
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собi пiдмовляє:
- Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мi лицар та вiрнесенький.
Вiзьми в мене царiвночку -
Будеш паном на всю Вкраїночку!
- Твоя, царю, вiра проклятая,
Твоя царiвночка поганая!
Ой, крикнув цар на свої гайдуки:
- Вiзьмiть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепiте!..
Ой, висить Байда та й не день, не

читати