Завантажити

могли звикнути до життя на чужинi й погодитися з новими обставинами iснування, хоча й у розкошах. Адже "лакомства нещаснi" не давали снаги душi й серцю, а нудьга за рiдним краєм i сумлiння через свою, бодай i примусову, зраду батькiвщинi та вiрi часто доводили потурчених молодиць до самогубства.

Ой турчине, турчиночку,
Дай мi ножа гостренького.
До завоя тоненького;
Тонкий завiй укроїла,
Нiж у серце сi встромила.

Тi невольницькi плачi разом iз стогоном народним, що стояв над усiєю сплюндрованою Україною, бринiли у вухах запорожцiв. Туга за рiдним краєм змушувала багатьох невольникiв тiкати з Криму й Туреччини. Не знаючи здебiльшого, куди йти, бранцi легко знову дiставалися до рук бусурманiв. Пiймавши втiкача, турки й татари за першим разом його люто карали, вдруге ж - виколювали або випiкали їм очi й пускали, хто куди знає. Бiльшiсть ослiплених гинула з безхлiб'я, проте були й такi, що прибували на Україну, i тут, переходячи вiд села до села з кобзою в руках, вони з риданням оспiвували журбу тих, хто лишився на Українi, втратив пiд час наскоку татар дiтей, i страждання невольникiв, якi ще нудилися в бусурманськiй неволi. Таких слiпцiв-кобзарiв чимало перебувало й на Сiчi, й запорожцi не байдуже ставилися до їхнiх спiвiв. Не обмежуючись тими перешкодами, якi чинили козаки татарам на степових шляхах i перевозах, вони проникали до татарських i турецьких мiст, де знемагали в неволi їхнi брати й сестри, але їм найбiльше заважало в походах турецьке мiсто Аслам, що стояло на островi Тавань на низу Днiпра: пропливати повз нього човнами було дуже важко.

ГЕТЬМАН ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ (БАЙДА)

В тi часи десь року 1552-го на Сiч прибув один iз нащадкiв литовсько-українських князiв Дмитро Вишне-вецький. Вiн був жвавий та завзятий вояка iз щирою козацькою вдачею. Наслухавшись ще з малих лiт про славну боротьбу запорожцiв iз татарами та про їхнi лицарськi вчинки й звичаї, Вишневецький уже з року 1540-го почав козакувати й був добре вiдомий запорожцям, бо деякий час перебував i на Сiчi.
Року 1550-го, коли король польський визнав Вишневецького старостою Черкаським та Канiвським, вiн згуртував навколо себе чимало козакiв i вже року 1552-го, покинувши староство, посадив свої загони на човни, виплив на Запорожжя й отаборився на островi Хортиця.
Побувавши ще до того iз запорожцями в походах та боях, Вишневецький зрозумiв вагу єдностi, одностайностi, товариства й любовi до рiдного краю й прийшов до думки, що iз запорожцями можна поставити справу оборони України вiд татар далеко ширше й мiцнiше, нiж вона стояла. Завзятому Байдi болiло серце з того, що через свої незначнi сили запорожцi змушенi були нападати на бусурманiв лише потай i пiсля кожного наскоку ховатися в пущах Великого Лугу. Вiн мрiяв створити вiйсько, яке б вiдверто i збройне стало на низу Днiпра й заступило Україну з пiвдня; осередком же цiєї сили мав бути острiв Хортиця, що лежить на Днiпрi нижче порогiв та Кiчкасу.
Запорожцi радо вiтали замiри Вишневецького, прибули до нього на Хортицю, обрали його своїм гетьманом та обiцяли мiцно стояти разом iз ним у боротьбi з бусурманами.
Острiв Хортиця чималий: вiн тягнеться на десять верст уздовж i шириться на три версти впоперек. Його голова (горiшнiй кiнець) дуже висока й виходить iз води сторчовими скелями, неприступними для ворогiв. Саме тут Вишневецький i почав споруджувати мiстечко, обкопуючи його рiвчаками та обсипаючи валами; коли ж мiстечко було закiнчене, козаки поробили з дубових кряжiв ще поверх валiв стiни та башти. Те мiстечко простягалося вiд голови острова до Вошивої скелi на схiднiй протоцi Днiпра та до острова Мала Хортиця на заходi, який зветься у нашi часи Старим Днiпром, i подiлявся такими ж окопами та стiнами упродовж острова на двi частини з тим, щоб коли вороги здеруться на острiв з одного боку, то на iншiй половинi можна було б оборонятися.
Закiнчивши ту велику й мiцну будову, Вишневецький звернувся з листами до польського короля Жигмонта й до московського царя Iвана Грозного, щоб вони надали йому пiдмогу для великого походу в Крим.
Надiї Вишневецького на допомогу не здiйснилися. Король не тiльки не допомiг, а ще й розгнiвався за те, що гетьман зачiпає татар; цар же хоча й прислав запорожцям на потугу путивльських козакiв, але та помiч була дуже незначна.
Проте року 1556-го Байда вирушив-таки походом на Очакiв i, зруйнувавши його околицi, визволив чимало невольникiв. Тiльки через брак гармат йому не вдалося добути Очакiвський замок. Повернувшись iз походу, Вишневецький негайно ж напав на Аслам-город та тiльки й цього мiста не взяв, а, обминувши його, обiйшов iз козаками всi татарськi степи й попалив улуси до самiсiнького Перекопу.
Вiдплачуючи за тi козацькi напади, хан кримський наприкiнцi того ж року, дiждавшись, доки Днiпро замерзне навколо Хортицi, атакував iз великою ордою мiстечка Вишневецького, але захопити їх не змiг. Козаки цiлий мiсяць давали татарам вiдсiч i, добре погромивши ворога, врештi-таки вiдiгнали геть.
По веснi, радiючи своїй

читати