Завантажити

невольник у тебе пробував,
Празника Рожества, будь лi Воскресения не знає,
Всi у неволi проклятої, на каторзi турецької
На Чорнiм морi пробувають,
Землю турецькую, вiру бусурманськую проклинають:
"Ти, земле турецька, бусурманськая,
Ти, розлуко християнська!
Уже бо ти розлучила не єдиного за сiм лiт вiйною;
Мужа з жоною, брата з сестрою,
Дiток маленьких з отцем i маткою.
Визволь, боже, бiдного невольника
На Свято-руський берег,
На край веселий, мiж народ хрещений!.."

Не легша доля була й українського жiноцтва, захопленого в неволю. Не маючи сили, щоб оборонятися вiд напасникiв, молодицi й дiвчата тiльки сльозами й благанням сподiвалися вмилосердити степових хижакiв.

У долинi огонь горить,
Коло нього турок сидить,
Турок сидить - коня держить,
Коня держить за поводи,
За поводи шовковiї;
Бiля нього дiвча сидить,
Дiвча сидить, слiзно плаче,
Слiзно плаче, турка просить:
- Пусти мене, турчиночку,
Побачити родиночку,
Ще й рiдную Вкраїночку.

Та даремнi благання дiвчини! Не на те турчин захопив бранок, щоб iз шляху пустити їх додому, не покористувавшись iз них, як iз дiвчат i невольниць:

Сестра сестрi промовляє:
Проси, сестро, турка-мужа,
Нехай косу русу утне,
Най до мамки її пошле,
Най ся мамка не фрасує,
Най нам вiна не готує!
Бо ми вiно утратили
Пiд явором зелененьким
Iз турчином молоденьким...

У неволi молодиць та дiвчат чекала ще тяжча недоля, нiж чоловiкiв. Їх примушували бути жiнками бусурманiв i родити на свiт ворогiв своєї далекої України. Тож багато українок ставало дружинами турецьких пашiв i навiть самого турецького султана та кримського хана. Вони перебували в розкошах, але тi "лакомства нещаснi", як спiває народ у своїх думах, не вбивали в дочок України живого духу, й багато з них користувалися своїм впливом на чоловiкiв-туркiв, щоб, у чому була змога, допомагати своїм землякам i до самiсiнької домовини зберiгали в своєму серцi iскру любовi до рiдного краю.
Одну з таких невольниць, дочку священика з мiста Богуслава, й оспiвала народна дума.

Що на Чорному морi, на каменi бiленькому,
Там стояла темниця кам'яная.
Що у тiй-то темницi пробувало сiмсот козакiв,
Бiдних невольникiв.
Вони вже тридцять лiт у неволi пробувають,
Божого свiту, сонця праведного в вiчi собi не видають.
То до їх дiвка-бранка,
Маруся, попiвна Богуславка приходжає,
Словами промовляє:
"Гей, козаки, ви, бiднiї невольники!
Угадайте, що в нашiй землi християнськiй за день тепера?"
Що тодi бiднi невольники зачували,
Дiвку-бранку Марусю, попiвну Богуславку,
По рiчах пiзнавали,
Словами промовляли:
"Гей, дiвко-бранко, Марусю,
Попiвно Богуславко!
Почiм ми можем знати,
Що в нашiй землi християнськiй за день тепера?
Що тридцять лiт у неволi пробуваєм,
Божого свiту, сонця праведного не видаєм.
То ми не можемо знати,
Що в нашiй землi християнськiй за день тепера".
Тодi дiвка-бранка Маруся,
Попiвна Богуславка,
Теє зачуває,
До козакiв словами промовляє:
"Ой козаки, ви бiднi невольники!
Що сьогоднi у нашiй землi християнськiй Великодна субота,
А завтра святий празник, роковий день Великдень!"
То тодi тi козаки теє зачували,
Бiлим лицем до сирої землi припадали,
Дiвку-бранку Марусю, попiвну Богуславку,
Кляли-проклинали:
"Та бодай ти, дiвко-бранко Марусю,
Попiвно Богуславко,
Щастя-долi собi не мала,
Як ти нам - святий празник, роковий день Великдень - сказала"
То тодi дiвка-бранка Маруся,
Попiвна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
"Ой козаки, ви, бiднiї невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте:
Бо як буде наш пан турецький до мечетi виїжджати,
То буде менi, дiвцi-бранцi Марусi,
Попiвнi Богуславцi,
На руки ключi вiддавати:
То буду я до темницi приходжати,
Темницю вiдмикати,
Вас всiх, бiдних невольникiв, на волю випускати".
То на святий празник, роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечетi вiд'їжджати,
Став дiвцi-бранцi Марусi,
Попiвнi Богуславцi,
На руки ключi вiддавати.
Тодi дiвка-бранка Маруся,
Попiвна Богуславка,
Добре дбає, до темницi приходжає,
Темницю вiдмикає,
Всiх козакiв, бiдних невольникiв,
На волю випускає
I словами примовляє:
"Ой козаки, ви, бiднi невольники!
Кажу вам: добре дбайте,
В городи християнськi утiкайте;
Тiльки прошу я вас одного -
Города Богуслава не минайте.
Моєму батьку й матерi знати давайте:
Та нехай мiй батько добре дбає,
Грунтiв, великих маєткiв нехай не збуває,
Великих скарбiв не збирає
Та нехай мене, дiвки-бранки Марусi,
Попiвни Богуславки,
З неволi не викупляє.
Бо вже я потурчилась, побусурманилась
Для розкошi турецької,
Для лакомства нещасного!"
Ой, визволи, боже, нас всiх, бiдних невольникiв,
З тяжкої неволi, з вiри бусурманської,
На яснi зорi,
На тихi води,
У край веселий,
У мир хрещений!

Та не всi українськi дiвчата й молодицi

читати