Завантажити

захопив зi своїм вiйськом Київ, пограбував його вкрай, не минаючи навiть монастирiв та церков i, поруйнувавши та спустошивши колись могутнє й розкiшне мiсто, залишив його на поталу степовикам-половцям.
За якийсь час пiсля походу на Київ Андрiя Боголюбського посунулися на руськi землi татарськi орди зi Сходу. Пiд проводом свого хана Батия вони зруйнували року 1237-го Суздальську Русь i, повернувши звiдти на пiвдень, кинулися на половцiв i вигнали їх аж за Дунай та Карпатськi гори.
Заволодiвши пiвденними степами, Батий через кiлька рокiв рушив iз великими ордами на теперiшню Лiвобережну Україну й, спустошивши Переяславське та Чернiгiвське князiвства, року 1240-го пiдступив до Києва.
Городяни оборонялися вперто, адже сподiвалися лише на смерть, бо не мали сили вiдiгнати татар, i тi, вдершись до мiста, вирiзали людей та пограбували i сплюндрували все, що кияни встигли збудувати та надбати за сiмдесят лiт пiсля руїни Андрiя Боголюбського.
Пiсля Києва татари спустошили ще Волинь, Подiлля й Галичину, а тодi знову повернулися в чорноморськi степи, обклавши щорiчною даниною всi руськi землi.
Русь опинилася в чужоземному ярмi. Щороку всi руськi князi мусили привозити свою данину; й вiд волi хана залежало, чи залишаться вони на тронi, чи їм зiтнуть голову, й князiвства перейдуть в iншi руки, до тих князiв, що бiльш покiрливi, чи, не шкодуючи своїх пiдлеглих, обiцяють привозити татарам набагато щедрiшi подарунки.
Найскрутнiше з усiх руських земель доводилося вiд татар знову-таки Русi-Українi, бо вона була найближча до степiв i не мала жодного природного захисту з боку татарських кочовищ; тому пiсля нашестя Батия схiднi й пiвденнi землi зовсiм здичавiли, поросли будяками й перетворилися на безлюднi степи.
Не так тяжко було Русi Суздальськiй, або Московщинi. Татари не любили ходити туди через лiси й болота, й не так потоптали той край. За сто лiт Батиєвої руїни Московське князiвство не занепало, а змiцнилося, i князь московський Iван Калита, за згодою татарського хана, став старшим над усiма схiдноруськими князями, проголосивши себе великим князем.
Ще менше потерпiла вiд татар Галицька Русь, бо її зi степу заступила Україна, i в XIII столiттi, за часiв короля Данила, сина його Лева та онука Юрiя, вона набула ще бiльшої сили. Та й у неї знайшлися вороги - угри й поляки, й тi лихi сусiди, виснаживши її могуть, пiдгорнули Галицьку Русь пiд себе, причому тi русини, що жили за Карпатами, потрапили в ярмо до угорцiв, а тi, що були на сходi гiр, дiсталися полякам.
Доки київська Русь-Україна перебувала в руїнах, стоптана татарськими кiньми, на пiвнiч од неї, на рiчцi Нiманi, почав складатися в мiцну державу напiвдикий народ. Уже в XIV столiттi великий князь литовський Гедимiн заходився поширювати свою владу на пiвдень i завоював усю Бiлу Русь (край од Прип'ятi до верхнього Днiпра). Син же Гедимiна, великий князь Ольгерд, прилучив до Литви всю Україну з обох берегiв Днiпра, року 1360-го посадив свого сина Володимира князем у Києвi й, вигнавши на якийсь час татар iз нижнього Днiпра, Бугу та Днiстра, розширив межi своєї держави до Чорного моря.
За добу литовської зверхностi Україна трохи перепочила. Литовцi не утискували українцiв; навпаки, самi запозичували в них звичаї, мову й письменнiсть. Але таке спокiйне життя недовго тривало на Українi. Наприкiнцi XIV столiття Литва з'єдналася з Польщею, державою римсько-католицької вiри, й поляки, забравши всi державнi посади, стали переслiдувати православних українцiв, та не задовольнившись i тим, почали обмежувати волю українського селянства й роздавати українськi землi польськiй шляхтi.
За панування Литви на Українi вже були вiльнi вояки, якi, хоча й не називалися козаками, проте, як i козаки, присвячували себе вiйськовiй справi. Тодi Вiзантiйське царство воювало з турецьким iгом i, щоб мати добре вiйсько, набирало за грошi воякiв iз рiзних країн. Мiж iншим, ходили до Царгорода й українцi, про що згадано в пiснi з тих часiв:

Ой, пустимося ж на тихий Дунай,
Далi Дунаєм пiд Цареград;
Ой, чаємо там доброго пана,
Що платить добре за служеньку;
Ой, дає на рiк по сто червоних,
По кониковi та й по шабельцi,
По парi суконь та й по шапочцi,
Та й по шапочцi, та й по панночцi...

Слiдом за лихом, якого зазнала Україна вiд польської шляхти, на неї впала ще страшнiша бiда. В серединi XV столiття грецьке Вiзантiйське царство, вiд якого на Русь прийшли православна вiра й письменство, було зруйноване турками, i Царгород, перехрещений вiдтодi у Стамбул, став столицею бусурманiв. Оттоманська Порта вийшла в першi держави Європи; татарська орда з Криму, яка весь час кочувала в руських степах, од Кавказу через Дiн та Днiпро аж до Днiстра, будучи найближчим сусiдом i єдиновiрцем туркiв, визнала над собою їхню зверхнiсть, а вiдтак, змiцнивши своє вiйсько, вигнала литовцiв iз Днiпровського Пониззя та Бугу й почала спустошувати своїми наскоками Україну та вiдвойовувати її землi у Литви.
Найлютiшим тягарем для України були походи кримського хана

читати